Відмінності між версіями «Мовчання»

Версія за 18:38, 30 листопада 2016

Мовча́ння, -ня, с. Молчаніе. Христя і рада тому мовчанню: ніщо їй не забороняє думати. Мир. Пов. II. 84.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Дія за значенням мовчати. Минуло кілька хвилин в мовчанні (Леся Українка, III, 1952, 696); Мовчання тривало довго (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 34); Маю надію скоро побачитись з Вами і тоді вже спокутую всі гріхи свої перед Вами за довге мовчання (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 315); П'ятсот добровольців з морської піхоти.. сиділи в мовчанні, У хвилях зникали причали Тамані (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 55). 2. перен. Відсутність публічних висловлювань про кого-, що-небудь, друкованих творів у який-небудь період.

Обходити (обминати) мовчанням — не згадувати про кого-, що-небудь; замовчувати щось. 

Журнал [«Літературно-науковий вісник»] обходив мовчанням російських декадентів і популяризував реалістів кінця XIX — початку XX ст. (Радянське літературознавство, 5, 1958, 108). 3. Відсутність яких-небудь звуків; повна тиша.

Фразеологічний словник української мови

обхо́дити / обійти́ мовча́нням кого, що. Не згадувати, не говорити, не писати і т. ін. про кого-, що-небудь. Журнал (“Літературно-науковий вісник”) обходив мовчанням російських декадентів і популяризував реалістів кінця ХІХ — початку ХХ ст. (З журналу).

Ілюстрації

Медіа

Зона мовчання - аномальна зона в пустелі Мексики

• 

  зона мовання

• 

  зона мовчання на карті

Зона Тиші - це унікальне місце в центральній частині Мексики, яке знаходиться на кордоні трьох штатів Мексики - Дуранго, Чіуауа і Коауїла. Це місце називається «Зоною Тиші» через те, що в цій області, через незрозумілі причини, глушиться будь радіоефір.

Зона мовчання (Зона тиші, «Море Тетіс») - аномальна зона в пустелі, загадкова територія на кордоні штатів Дуранго, Чіуауа і Коауїла (Мексика) в 400 милях на південь від американського міста Ель-Пасо. Головна дивність цього місця насамперед у тому, що тут глухнуть радіоприймачі і не приймає передачі жоден телевізор (звідси і назва, дана місцевими жителями). «Зона мовчання» являє собою смужку рівнину, на якій лише зрідка зустрічаються кволі колючі кущики і кактуси, зате і достатку водяться отруйні змії. Тим не менш люди селилися тут з доісторичних часів, оселяючись навколо нечисленних джерел. Деякі джерела не вичерпалися до цих пір. По своїй загадковості, як запевняють вчені, вона порівняна з Бермудським трикутником, єгипетськими пірамідами і буддійськими монастирями в Гімалаях, і знаходиться на одній широті з цими світовими знаменитостями.Наприклад, в тому, що в невеликому містечку Себальос не працюють телевізори, а радіоприймачі навіть на повній потужності ледве звучать. Якщо від'їхати від цього населеного пункту кілометрів на 50 в безлюдну пустелю, то радіо остаточно відключається, годинники зупиняються, а стрілка компаса танцює. Як стверджує доктор Сантьяго Гарсиа, про дивацтва в цій зоні люди знали ще в середині XIX століття. Вже в ті часи фермери нерідко спостерігали падіння на землю «гарячих каменів» з ясного неба ... У 1930-х роках у пілота авіакомпанії мексиканського штату Коауїла Франсисько Сарабіа під час польоту над зоною «без будь-якої видимої причини» перестала працювати радіостанція; він розповів про це своєму начальству і став першим офіційно визнаним потерпілим через дивні особливостей «Зони мовчання». У 1964 році інженер-хімік Гаррі де ла Пенья проводив у цьому пустинному районі поблизу пагорба Сан-Ігнасіо геофізичну розвідку. Виявити «Зону тиші» допомогла чиста випадковість - у інженера раптово відмовила рація. Він повернувся на базу, щоб відремонтувати апарат, а рація виявилася цілою. При черговому відвідуванні загадкового місця історія повторилася. З того моменту відкриття в «Зоні тиші» посипалися одне за іншим. З'ясувалося, зокрема, що тут майже дощем падають з неба метеорити. Логічним було б припустити, що поруч (під землею?) знаходиться секретна військова база, потужні установки якої перевертають весь ефір з ніг на голову. Але... ні в кого, в тому числі і в американців, немає поки що такої техніки, тим більше не було її в 1964 році. Однак по-справжньому і влада, і громадськість зацікавилися «примхами» зони тільки в 1970-х роках, коли американська експериментальна балістична ракета «Афіна», запущена з полігону Уайт-Сендс, раптово відхилилася від курсу і, кинувшись до цієї зони, звалилася на землю... Через кілька років над зоною вибухнув один з щаблів ракети «Сатурн» (ракетоносій знаменитих КК «Аполлон»). Після цього, за повідомленнями ЗМІ, військове відомство США направило спец групу для вивчення загадкових особливостей нещасливої ​​території. Одним з перших учених, що досліджували «Зону мовчання» та її дивні властивості, був Гаррі де ла Пенья, саме його група виявила, що в цьому місці зв'язок за допомогою портативних радіостанцій неможливий. Як стверджувалося, в цьому регіоні діє якась «магнітна сила, пригнічуюча радіохвилі». З тих пір фахівці з усього світу відвідують зону, використовуючи в якості базового табору містечко, побудоване в самому її центрі мексиканським урядом. Учені, що працюють в містечку, стали називати зону «Море Тетіс» (за назвою стародавнього океану, хвилі якого котилися по цих місцях мільйони років тому), а дослідницьку лабораторію в центрі містечка, призначену для вивчення наявних тут незвичайних форм біологічного життя та аномальних явищ, охрестили «Біосферою». Також тут не раз відзначали появи НЛО і людиноподібних істот. На початку XX століття місцеві жителі зустрічали розумних істот дивних на вигляд і поведінку. 3 жовтня 1975 дивна зустріч в зоні відбулася у подружжя Ернесто і Жозефіни Діас. Ці підприємці й археологи-аматори в'їхали в межі зони на своєму «форді»-пікапі, маючи намір зібрати незвичайні камені і скам'янілі останки стародавніх тварин. Захопившись пошуками, вони не відразу помітили що насувається гроза. Через кілька хвилин подружжя спішно поклали в машину свої знахідки і кинулися геть, однак гроза все ж їх наздогнала і грунтова дорога перетворилася на болото. Пікап забуксував, Ернесто і Жозефіна намагалися не дати машині остаточно загрузнути в бруді. І тут неподалік з'явились 2 людські фігури, які йшли до машини крізь потоки дощу і привітно махали руками. Два дуже високих хлопця в жовтих захисних плащах і капелюхах запропонували зневіреним мандрівникам свою допомогу. Вселяючі довіру особи незнайомців були незвичайними. Хлопці попросили подружжя сісти назад в кабіну пікапа, а самі відійшли до задньої частини кузова. І перш ніж Ернесто і Жозефіна зрозуміли, що відбувається, їх машина буквально вилетіла на твердий грунт з величезного болота! Тоді схаменувшись Ернесто вийшов з кабіни, щоб подякувати рятівникам, та їх ніде не було видно... Подорожні, які регулярно перетинають зону, повідомляють про дивні вогні або вогняні кулі, що переміщуються ночами над землею. Якийсь час вони висять у повітрі нерухомо, міняючи свій колір, а потім раптом зриваються з місця і зникають зі швидкістю блискавки... Деякі місцеві жителі, багато з яких цілком заслуговують довіри, не тільки спостерігали таємничі вогні. Повернувшись на ранок на це місце, бачили випалені або обпалені пучки трави і кволі чагарники. У 1976 році в цьому районі були зроблені перші фотознімки НЛО, що приземлився поблизу місцевої топографічної пам'ятки - Магнітної гори. На знімках чітко видно блискучий сріблястий об'єкт, схожий на величезну латку для приготування печені. Репортер зумів зробити кілька знімків і під час зльоту НЛО, коли той з гучним гулом здійнявся вгору, кинувся на захід і швидко зник з очей. На невелике ранчо, розташоване біля кордонів зони, регулярно заходили три високих довговолосих білявих особистості - двоє чоловіків і одна жінка, яких господарі садиби описують як виключно ввічливих, дуже гарних, але дивно одягнених людей. І хоча говорили вони по-іспанськи бездоганно, в тембрі їх голосів чувся незвичайний музичний дзвін. Чи приходили загадкові відвідувачі винятково для того, щоб поповнити запаси води. Вони ввічливо запитували дозволу наповнити водою з колодязя принесені з собою фляги й ніколи не просили їжі або взагалі чогось іншого, крім води. Коли їх запитували, звідки вони з'явилися, ті посміхалися і відповідали: "Зверху". У листопаді 1978 року журналіст Луїс Рамірес Райес відправився в зону в складі групи журналістів. Вирішивши випередити іншу частину групи, Рамірес і його фотограф поїхали на джипі вглиб пустелі, щоб першими досягти «Біосфери». Вони були ще дуже далекі від кінцевого пункту, коли Рамірес раптом усвідомив, що вони не взяли з собою ніяких запасів - ні води, ні провізії - і можуть легко загинути від спраги і голоду, якщо раптом заблукають в суворій пустелі. Незабаром вони досягли розвилки прокладеної серед пісків дороги з ледь накатаною колією і вибрали свій подальший шлях неправильно. Через деякий час Рамірес помітив попереду три фігури ідучих їм назустріч. Сподіваючись, що це місцеві жителі, у яких можна буде дізнатися дорогу до «Біосфери», він попросив керманича-фотографа зупинити машину. Але, на подив Раміреса, джип проїхав повз них, не зменшуючи швидкості! На питання, чому фотограф не зупинився біля людей, той відповів, що ніяких людей на дорозі не бачив! Рамірес вирішив, що пустеля вже вплинула на його психіку і йому стали ввижатися бачення... Джип проїхав ще пару миль, і Раміpec, на свій подив, знову побачив попереду тих же самих «трьох місцевих жителів». Коли машина порівнялася з ними, Рамірес попросив фотографа (як і раніше той нікого не бачив на дорозі) зупинитися і став розпитувати подородніх про дорогу до «Біосфери». Ті пояснили, що потрібно звернути вбік і їхати вздовж гористої частини «Моря Тетис». А ще ці місцеві жителі повідомили, що вони шукають тут своїх заблудлих овець і кіз, хоча у них не було ні фляг з водою, ні спеціального спорядження, необхідного чабанам в тутешніх суворих умовах. Слідуючи отриманим від «аборигенів» рекомендаціям, мандрівники через деякий час полегшено зітхнули, побачивши вдалині найвищі будівлі «Біосфери». Коли вони доїхали до неї і зустрілися з іншою частиною своєї групи, Рамірес розповів присутнім про дивну зустріч. Уважно слухаючи його керівник лабораторії Гаррі де ла Пенья повчальним тоном зауважив, що в пустелі немає ні селян, ні інших людей, крім приїзжих груп кореспондентів і тих, хто складає постійний контингент «Біосфери». І вже, звичайно, там немає ніяких овець і кіз, за ​​якими треба було б наглядати. Проведене в наступні дні обстеження місцевості дозволило переконатися в повній безлюдності пустелі на десятки миль навколо... Є повідомлення про зустрічі з дивно одягненими карликами зростом всього в декілька десятків сантиметрів! Коли місцевий бізнесмен Рубен Лопес їхав уночі через «Море Тетіс» в Себальос, двигун його автомобіля раптом став давати перебої. Він дуже здивувався, оскільки машина тільки що пройшла повне технічне обслуговування. Попереду, метрах в тридцяти, Лопес помітив 5 низькорослих фігурок, що стоять біля краю дороги; спершу він подумав, що це заблукали діти, але потім побачив, що на них одягнені сріблясті комбінезони, а на головах шоломи, схожи на мотоциклетні. Коли вони стали наближатися до автомобіля, як би оточуючи його, переляканий Лопес різко «газанув» на нейтральній передачі, двигун завив, і низькорослі істоти кинулися врозсип в темряву ночі. Після того як дивні карлики пропали з виду двигун автомобіля знову запрацював нормально... У зоні і раніше, і тепер у великій кількості падають метеорити. В кінці 1950-х років метеорит, що впав неподалік від Чіуауа (столиця однойменного мексиканського штату), згідно з повідомленнями ЗМІ, містив «кристалічні структури, набагато давніші, ніж наша Сонячна система»! На думку професора Луїса Маеда Вільялобос, «матеріал цього метеорита такий же древній, як сам Всесвіт; Сонячній системі 5 мільярдів років, а цей метеорит на цілих 7 мільярдів років старше»... Є в «Морі Тетіс» і загадкові руїни древнього комплексу велетенських кам'яних споруд, найімовірніше, астрономічної обсерваторії, побудованої кілька тисячоліть тому. Деякі археологи вважають, що цю обсерваторію не могли створити тутешні примітивні первісні племена...

Джерела та література

Зовнішні посилання