Відмінності між версіями «Син»

Версія за 23:36, 27 листопада 2016

Син, -на, м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. Нп. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку! Як я маю тобі, сину, каже той дід, продавати, то лучче я тобі так дам. Чуб. II. 68. Божий Син. Сынъ Божій І. Христосъ. За кого ж ти роспинався, Христе, Сине Божий? Шевч. Бі́сів, вражий, вразький, чортів син. Чортовъ сынъ (брань). Брешеш, вражий сину! ЗОЮР. І. 76. Гей ви, ляхове, вразькі синове! ік порогу посувайтесь, мені, козакунетязі, на покуті місце попускайте! ЗОЮР. І. 205. Песький, сучий син. Сукинъ сынъ. Я сучий син, коли отце не він. Греб. 390. Таки́й-сяки́й син. Бранное выраженіе, которымъ, для приличія, замѣняются болѣе ругательные эпитеты. А ти вже закозакувався, сякийтакий сину. ЗОЮР. І. 154. Який син! Кой чортъ. Се ж Ничипір кажучи, брехав: який син у його і крапля була в господі. Кв. Злий з сина.... Злий з сина був старий дундук. Котл. Ен. III. 33. Ум. Синок, синко, синонько, сино́чок, си́нчичок. Грин. III. 692. Пятий синко ще й Пилипко. Рудч. Ск. І. 28. Один синчичок, як одинчичок. Чуб. III. 273.

Сучасні словники

СИН, а, чол. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 127); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Тарас Шевченко, I, 1963, 227); [Іван:] І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (Марко Кропивницький, I, 1958, 83); Захоплений прикладом батька, син і собі почав студіювати підручники з хімії й допомагати батькові в дослідах (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 221);

// Ласкаве звертання батьків до сина. — Що се задумався, сину? — спитаю (Марко Вовчок, I, 1955, 274); — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько (Панас Мирний, I, 1954, 302); — Сину, — обізвалась Наумиха, — не сумуй, не гризись... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 124);

// перев. мн., у сполуч. із сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів. Обводить очима Дем'ян Петрович присутніх, вихваляючись, як завжди, своїми синами-свколами (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 445); — Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити (Юрій Яновський, II, 1958, 11); Схилитись на плече І думати, що поруч Ще стільки літ іти, Ростить синів-орлів (Любов Забашта, Вибр., 1958, 32).

Батьків (отецький) син — син порядних батьків; спадкоємець батька. Не один батьків син і худобу б свою усю віддав і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 310); [Юда:] Та я ж отецький син, ще й одинак! (Леся Українка, III, 1952, 131); Бісів син див. бісів; Бісового (сучого, чортового і т. ін.) сина — уживається як лайка. — А сучого сина, перелякав же як! Щоб тебе качка брикнула (Михайло Стельмах, I, 1962, 376); Блудний син: а) людина, яка після довгих блукань і розпусного життя з каяттям повертається до своєї родини; б) член якогось колективу, що не підкоряється його волі, порушує його устої, залишає цей колектив, а потім повертається назад. Гучне «ура» відзначило радісний факт повернення блудного сина (Юрій Смолич, Театр.., 1940, 73); Промовець був у даному разі не лише батьком молодого, але й представником тієї задніпровської Житомирщини, яка владно кликала до себе свого блудного сина (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 202); Божий син — за християнським віровченням — Ісус Христос, один з елементів християнської формули триєдиного бога — бога-отця, бога-сина, бога-духа святого. Люби усякого чоловіка, як щирого свого брата й сина божого (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 121); [Голос:] Господи Ісусе Христе, сине божий! Помилуй нас (Панас Мирний, V, 1955, 65); Бути за сина див. бути; Вражий (дияволів, іродів, сучий, чортів і т. ін.) син: а) уживається як лайка. — Лізь, вражий сину, на цю шовковицю (Степан Васильченко, II, 1959, 186); — Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір'ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 134); — А його, іродового сина, осьмушка горілки вдавить?.. (Панас Мирний, I, 1949, 285); — Нехай заговорить, сучий син, — вимагали треті (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 640); — Брешеш, чорти сину! Сам ти собака, пся креві (Олександр Довженко, I, 1958, 270); б) уживається для вираження доброзичливості, позитивного ставлення до когось. — Ох, і сучий же ти син, Миколо, — схлипнув Боженко, взявши меч з якоюсь дитячою радістю. — І за що я тебе так люблю (Олександр Довженко, I, 1958, 197); — Ідете, чортові сини, — сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж (Олександр Довженко, I, 1958, 132); в) уживається для вираження здивування. — Ах, ти ж, вражий сину! Як? Батька? — і здивований Бульба відступив на кілька кроків (Олександр Довженко, I, 1958, 218); г) уживається для вираження захоплення. Він передивився кожну зборку, кожну зшивку. Як вилив, вражий син! думав він і тихо усміхався (Панас Мирний, IV, 1955, 125); В сини годиться див. годитися 1; Гадів (гадючий, гаспидський, песький, собачий і т. ін.) син — уживається як лайка. В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (Іван Котляревський, I, 1952, 294); [Божевільна:] Гей, не радій, синів гадючих мати!.. (Леся Українка, II, 1951, 131); — Куди ж ви претеся, гаспидські сини? Що вам — хліба не жалко? (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 32); — Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 177); — А бурсак! Собачий сину, знаєш смак (Тарас Шевченко, II, 1963, 196); — Мені найбільше доїдав Рутульський Турн, -собачий син (Іван Котляревський, I, 1952, 202); До сина, заст. — багато, безліч. — Нема того на світі, чого не було на тому ярмарку, і якби грошей до сина, то накупив би усього (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 13); Названий син див. названий; Наречений син див. наречений; На якого (бісового, чортового і т. ін.) сина — навіщо, для чого. — А на якого сина ще й допрос? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 262); Проклятий (песький, чортів і т. ін.) син буду (будь я) — уживається як клятьба. Як заспівав було Мар'яна.., проклятий син буду, не можна спать (Григорій Косинка, Новели, 1962, 31); Та в мідні тарілки Як брязкнули, загромотіли, То будь я песький син, Коли в світлиці хоч один Усидів на ослінці! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 152); У сина, заст. — те саме, що У (в) біса (див. біс 1). — Як посипали [люди] до нас, так батечки! Я не знав, де їх у сина і дівати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 244); Хрещений син див. хрещений; Якого бісового сина — уживається при дієсловах для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому. — Ну, якого ви бісового сина зібралися сюди, очі повитріщали? — почули вони у розчинене вікно Колісникової квартири (Панас Мирний, III, 1954, 287).

2. перев. мн. Нащадки, молоде покоління. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись (Тарас Шевченко, I, 1963, 142); Ішли сини з села і міста, На заклик Леніна — у бій (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 27).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика. — Посидь же, сину, тут, а я зараз, — сказав дід, — потюпав у курінь і зачинивсь (Панас Мирний, I, 1954, 280); — Добрий вечір, дідусю, — каже парубок, підходячи. — Добрий вечір і тобі, сину (Гнат Хоткевич, I, 1966, 94); Старі солдати звали його сином, А ми, молодші, просто Петрусем. Йому було неповних двадцять років (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 31).

4. перен., розм., рідко. Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків. Мені рекомендують Паву [собаку], поважну матрону, і її другого сина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 226).

5. заст., перев. у звертанні. Людина чоловічої статі щодо свого духівника або особи духовного сану. [Єпископ:] Не трать одваги, сину, сповідайся з гріха таємного (Леся Українка, II, 1951, 501); — Сину мій, — відповів наляканий бонза, — завше в таких божках є найцінніша річ усього нашого життя (Юрій Яновський, III, 1958, 55).

6. з означ., заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану. Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (Іван Франко, VI, 1951, 20); [Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (Марко Кропивницький, II 1958, 45); — Хто ти такий, легеню? — питала Маруся. — Я? Газдівський син (Гнат Хоткевич, II, 1966, 51).

7. Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності. Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Я — син Країни Рад, що і мечем, і словом Разить і тне катів з розмаху, до кісток (Максим Рильський, II, 1960, 188); Руку ту, що ще ні разу не схибила в смертельній грі, я тисну синові Донбасу під рев крицевий угорі... (Володимир Сосюра, II, 1958, 304); Хай живе в віках великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко! (Олександр Корнійчук, Разом із життям, 1950, 28); Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець! (Терень Масенко, Роман.., 1970, 233); Неслись, як вихор під час бурі, На бій в однім строю Хмельницького орли І Дону тихого сини похмурі (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 24);

// Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв'язана з ким-, чим-небудь. — Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 154); — Син комсомолу України, його не зраджу я ніде (Володимир Сосюра, II, 1958, 486); — Я — син, — гримлять врочисті голоси, — Син трудового славного народу (Микола Бажан, Вибр., 1940, 95); В боях за Вітчизну відзначився він, Він Леніна учень, він Партії син (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 23); Людство завжди пам'ятатиме, що першими проникли в космос славні сини великої ленінської партії Юрій Гагарін і Герман Титов (Комуніст України, 9, 1961, 8);

// перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки. Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (Максим Рильський, II, 1960, 181); Разом із нами йдуть і чехи, і словаки, синів Костюшка йдуть нестримані полки (Володимир Сосюра, II, 1958, 478);

// Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін. Поет насамперед — людина, потім громадянин своєї землі, син свого часу (Віссаріон Бєлінський, Вибр. статті, 1948, 365); Ми — правди і щастя солдати, сім'ї трудової сини (Володимир Сосюра, Поезії, 1950, 8);

// Поборник, служитель, представник чогось. Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Тарас Шевченко, I, 1963, 262); [Єпископ:] Геть, відійди від мене, сине тьми! (Леся Українка, II, 1951, 237); Кожен там [у Москві] рідний, хто вольності син, Громом лунав народу там слово (Максим Рильський, II, 1960, 177).

♦ Син природи — про людину, яка не піддалася дії цивілізації, без культурних навиків, близька до природи. Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір'ю посполу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 24).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання