Відмінності між версіями «Ловко»
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
Тлумачення слова у сучасних словниках | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
| + | ЛОВКО, розм. | ||
| + | |||
| + | 1. Присл. до ловкий. [Василь:] Ну й дівчина ж! Як вона ловко співа, та як тонко та голосно (Марко Кропивницький, II, 1958, 116); Ловко й вправно орудує лопатою Грицько Погребняк, ніби земля сама слухається його (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 154); Мені навіть подобається, як він ловко нас обкрутив (Юрій Яновський, II, 1958, 129). | ||
| + | |||
| + | 2. у знач. присудк. сл. Уживається для вираження почуття приємності, задоволення, яке відчуває хто-небудь. — Ух! — голосно крикнула вона й зашуміла з санчатами з горки. — Ось ходіть-но сюди — ловко, аж дух забиває! (Степан Васильченко, I, 1959, 160); — Як ловко! — стиха вигукнула Вутанька, чуючи, як тануть сніжинки на її розпашілих щоках, на віях (Олесь Гончар, II, 1959, 181). | ||
| + | ♦ Ловко кому в чому — до лиця. Кажуть, мені ловко в тій хустині, Хлопцю я сподобатися хочу (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 135). | ||
| + | |||
| + | 3. у знач. присудк. сл. Означає схвалення чого-небудь або несхвалення, з відтінком іронії. Пішли [хлопці] грабувати пошту, а поліція знала про все і всіх накрила.. Ловко!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 243). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Поточна версія на 19:12, 23 листопада 2016
Ло́вко, нар. Хорошо; красиво.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ЛОВКО, розм.
1. Присл. до ловкий. [Василь:] Ну й дівчина ж! Як вона ловко співа, та як тонко та голосно (Марко Кропивницький, II, 1958, 116); Ловко й вправно орудує лопатою Грицько Погребняк, ніби земля сама слухається його (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 154); Мені навіть подобається, як він ловко нас обкрутив (Юрій Яновський, II, 1958, 129).
2. у знач. присудк. сл. Уживається для вираження почуття приємності, задоволення, яке відчуває хто-небудь. — Ух! — голосно крикнула вона й зашуміла з санчатами з горки. — Ось ходіть-но сюди — ловко, аж дух забиває! (Степан Васильченко, I, 1959, 160); — Як ловко! — стиха вигукнула Вутанька, чуючи, як тануть сніжинки на її розпашілих щоках, на віях (Олесь Гончар, II, 1959, 181). ♦ Ловко кому в чому — до лиця. Кажуть, мені ловко в тій хустині, Хлопцю я сподобатися хочу (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 135).
3. у знач. присудк. сл. Означає схвалення чого-небудь або несхвалення, з відтінком іронії. Пішли [хлопці] грабувати пошту, а поліція знала про все і всіх накрила.. Ловко!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 243).
Ілюстрації
|
|
|
|
