Версія за 15:50, 11 листопада 2016

Правознавство

Юриспруденція, юридична наука, правознавство (лат. Jurisprudencia — праворозсудливість, лат. juris-prudentia — правознавство, від лат. Jus — право і лат. Prudentia — передбачення, розумність, мудрість) — комплексна суспільна наука, система знань про об'єктивні закономірності (необхідності) і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній єдності, їхнє місце і роль у суспільному житті. Історично як самостійна галузь суспільствознавства юриспруденція виникла в Стародавньому Римі: наприкінці IV — початку III ст. до н. е. з'явився термін «юриспруденція», а до початку I століття до н. е. відбулося її оформлення як системи володіння навичками професійно-юридичної майстерності. Наприкінці середніх віків юриспруденція розвивається вже як зведена наукова дисципліна.

Роботу юристів дуже часто зображують у двох екстремумах: або юристів зображають у якості людей, які працюють лише з паперами та законами, або ж їх показують у пошуках доказів, допитах свідків у суді та пафосних промовах, після виголошення яких, усі розуміють правоту позиції промовця. Але правда про роботу юриста знаходиться десь посередині. Незалежно від того, яку галузь права ви обираєте, чи ви будете спеціалістом у вирішенні судових спорів чи займатись виключно консультаційною роботою, вам доведеться і працювати з документами (при цьому будучи надзвичайно уважним і педантичним), і спілкуватися з людьми.

Ви будете, звичайно, проводити суттєву частину часу, вивчаючи матеріали справ, проекти документів, опрацьовуючи законодавство й судову практику. Але ви повинні будете після цього презентувати позицію клієнта та результати своєї роботи контрагенту свого клієнта, судді, державному органу чи то навіть менеджменту вашого клієнта таким чином, щоб переконати їх.

Обираючи цю професію ви також повинні зважати на надзвичайно велику відповідальність за кожне своє рішення та кожну свою дію. Буквально кожне ваше слово чи навіть кожна кома, яку ви поставите, може мати вирішальне значення для справи, для бізнесу клієнта чи його життя взагалі. Тому ви повинні бути готовими прийняти відповідальність за ваші дії та працювати під постійним психологічним тиском можливих наслідків вашої роботи.

Окрім того, робота юристів має ще одну рису, про яку дуже часто забувають, або про яку не дуже багато знають. До юристів звертаються, зазвичай, у разі наявності певного конфлікту або відсутності розуміння між сторонами. І юрист виступає своєрідною буферною зоною між сторонами конфлікту. Ви повинні розуміти, що ставши юристом, ви зажди (або доволі часто) працюватиме саме «в зоні конфлікту», будете під тиском від обох сторін конфлікту й муситиме це витримувати, діяти впевнено та обирати при цьому правильні рішення.

Перш за все, обираючи професію, дізнайтесь якомога більше про неї, і, бажано, не від університетів, а від людей, які безпосередньо її практикують. Наразі Інтернет і преса надає нам масу можливостей. Слід уникнути ілюзії, що юрист це людина, яка ходить у діловому костюмі, має поважний вигляд і заробляє великі гроші. За цим образом стоїть кропітка робота, багато «овертаймів», тривала й безперервна самоосвіта та самовдосконалення.

Не дозволяйте ілюзії обдурити вас. Для ефективного вивчення юриспруденції та подальшої практичної роботи в цій сфері, необхідно чітко усвідомити, що це саме те, що вас цікавить. Лише «знайшовши себе» в певній галузі права, маючи прагнення займатись юриспруденцією, можливо дійсно досягти належних результатів у її вивченні.

Додаток 1

Об'єкт та предмет юридичної науки

Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення. Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сферах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять юридичної науки в цілому та окремих юридичних наук.

Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності. Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний елемент юридичної дійсності.[2] Як і будь-яку науку, юриспруденцію з-поміж інших суспільних наукових дисциплін вирізняє своєрідність її предмета, тобто тих особливих закономірностей, об'єктивних законів, що нею вивчаються. Таким предметом виступають специфічні закономірності права і держави (державно-правові закономірності). Державно-правова закономірність — це об'єктивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами, який безпосередньо обумовлює і впроваджує якісну визначеність цих явищ, що проявляється в їхніх юридичних властивостях. Інакше кажучи, це такий зв'язок, котрий юридично опосередковує:

а) соціальну детермінованість;

б) структуру функціонування і розвиток;

в) соціальну активність, дієвість державно-правових явищ.

Наявність специфічних державно-правових закономірностей якраз і виступає об'єктивною основою для виділення юриспруденції у самостійну науку в усій системі суспільнознавства.

Види державно-правових закономірностей:

   за змістом, типом зв'язку — генетичні (закономірності виникнення державно-правових явищ), структурні (закономірності побудови, формування, організації державно-правових явищ, наприклад, зв'язок між елементами юридичної норми), функціональні — закономірності «життя», взаємозв'язку, взаємовпливу державно-правових явищ (наприклад, зв'язок між матеріальними і процесуальними юридичними нормами), закономірності зміни, розвитку державно-правових явищ;
   за дією закономірностей у соціальному просторі — внутрішні (зв'язок державно-правових явищ між собою, наприклад, зв'язки між державою і об'єктивним юридичним правом) і зовнішні (зв'язки державно-правових явищ з іншими соціальними феноменами, наприклад, взаємозалежність політики і права);
   за сферою дії закономірностей у державно-правовому просторі — загальні, дія котрих поширюється на всю державу в цілому і на всю її правову систему, і окремі, які діють лише на частині, на «фрагменті» державно-правової дійсності (скажімо, закономірності методу правового регулювання суб'єктів майнових відносин в умовах ринкової економіки);
   за історичними межами дії — всезагальні (які стосуються права і держави за будь-яких історичних умов, у будь-якому місці й за всіх відтинків часу), формаційні (які діють на право й державу лише визначеного історичного типу) і особливі (притаманні тільки конкретній державі чи певній групі держав);
   за способом здійснення, формою прояву — так звані динамічні (їх дія проявляється однозначно у кожному конкретному, одиничному зв'язку державно-правових явищ — наприклад, залежність юридичної сили нормативно-правового акта від місця правотворчого органу, яким його прийнято, в апараті держави) і «статистичні», дія котрих проявляється лише на значному масиві, множині державно-правових явищ як багатозначний, так званий стохастичний зв'язок останніх (наприклад, залежність рівня, динаміки правопорушень, злочинності від стану й змін тих чи інших соціальних явищ).

Методологічне значення викладеної класифікації державно-правових закономірностей полягає насамперед у тому, що вона:

   полегшує виявлення тих сфер державно-правової дійсності, в котрих її закономірні зв'язки досліджені недостатньо;
   відіграє суттєву роль при виборі методу дослідження;
   виступає необхідним засобом встановлення субординації, «ієрархії» об'єктивних державно-правових законів, а тим самим і їх тлумачення, інтерпретації;
   дозволяє конкретизувати уявлення про шляхи здійснення основних функцій юридичної науки;
   дає об'єктивну основу для структурування всієї системи юридичних наук.[3]

Додаток 2

Бути юристом – означає професійно, на підставі відповідної вищої освіти та специфічного практичного досвіду вирішувати юридичні проблеми своїх клієнтів (громадян, установ, підприємств, організацій).

Основний обов’язк юриста - правове забезпечення втілення у життя намірів клієнта, а також захист його прав та інтересів від порушень з боку інших осіб та незаконних дій органів влади. Юрист зобов’язаний діяти максимально в інтересах клієнта, однак в межах правового поля, застерігаючи клієнта від протиправних помилок. Також до обов’язків юриста входить непорушне зберігання професійної таємниці.

Переваги

• ця професія є однією із найцікавіших, оскільки у роботі юриста трапляються різні ситуації
• існують перспективи кар’єрного зростання та можливості діяти в інших напрямах – в політиці, громадській роботі, викладанні, благодійності
• за умови високої кваліфікації та порядності виникають реальні можливості для одержання високих доходів
• значна міра свободи
• професійно сформована здатність адекватно поводитися у суспільстві та у стосунках з людьми

Недоліки

• постійна зайнятість та нервова напруга
• необхідність нести моральні втрати, наприклад, відстоюючи інтереси зловмисних клієнтів
• ризики у доходах (наприклад, у приватній практиці)
• високий ризик професійних помилок

В яких установах може працювати юрист?

Юрист може працювати в правоохоронних органах, обіймаючи посаду прокурора, помічника прокурора, слідчого, судді, оперативного працівника органів внутрішніх справ, працівника міліції, митних органів тощо. Також юристи працюють в органах місцевого самоврядування, в адміністрації областей, міст і районів. На підприємствах юристи працюють юрисконсультами, фахівцями з кадрів, юридичними радниками. Практично на кожному підприємстві є юридичний відділ чи юридичне управління, в якому працюють штатні юристи. Значна частина юристів працює самостійно – як адвокати чи як фізичні особи - підприємці.

Якими особистими якостями повинен володіти юрист?

Професійно необхідними для юриста є здатність швидко та послідовно мислити, мати добру пам’ять та здатність чітко і образно висловлюватися, бути психологічно стійким. Оскільки юристи працюють з документами, слід мати задатки до копіткої, часто рутинної, паперової роботи. Величезне значення має впевненість у собі та вміння спілкуватися з людьми. Також, на мій погляд, в сучасних умовах вирішальний вплив на успішну кар’єру може справити порядність та чесність юриста, оскільки ці дві риси є основою довіри клієнта до свого юридичного радника.

Декілька найпоширеніших міфів про дану професію

Перший міф. Працювати юристом дуже просто, достатньо або знати законодавство, або ж здогадуватися, в якому нормативно-правовому акті міститься потрібна стаття.

Це помилкове уявлення, оскільки часто у законодавстві є суперечності, прогалини, тому, поряд із нормативно-правовими актами, доводиться опрацьовувати прецеденти судів, монографічну літературу, робити власні висновки.

Другий міф. Юристи заробляють найбільше.

Насправді доходи юристів в Україні є, по-перше, нестабільними, а по-друге – не надзвичайно високими.

Третій міф. Диплом юриста гарантує спокійне та стабільне майбутнє.

Це також неправда, оскільки бути професійним юристом означає перебувати в гострій конкурентній боротьбі, діяти в умовах, що постійно змінюються, завжди слід професійно рости та підвищувати свою кваліфікацію.

Вступникам

Інформацію для вступників Ви можете переглянути за наступними посиланнями:

• Бакалавр
• Спеціаліст
• Магіст