Відмінності між версіями «Чесність»

Поточна версія на 01:21, 19 жовтня 2016

Помилка створення мініатюри: Помилковий параметр мініатюри

Знак чесності

Че́сність — це одна з основних граней людських чеснот, моральна якість, що відображає одну з найважливіших вимог моральності. Включає правдивість, принциповість, вірність взятим зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті справи, що проводиться, щирість перед іншими і перед самим собою відносно тих мотивів, якими людина керується, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Протилежністю чесності є обман, брехня, крадіжка, віроломство, лицемірство.

Визначення

Вимога чесності обумовлена необхідністю спільної діяльності людей в процесі соціальної практики, взаємній координації їх дій і потребами повсякденного життя.

Етика

З точки зору етики, чесність зазвичай вважається позитивною якістю. Проте в практичних справах більшість людей допускають дрібний обман, розцінюючи абсолютну чесність як наївність або навіть дурість. Значні відступи від чесності допускаються в тих випадках, коли вона створює загрозу життю і здоров'ю. Крім того, негласний моральний кодекс обмежує правдивість у тих випадках, коли інформація може травмувати співрозмовника. Особливо часто це обмеження пов'язане з щирістю, тобто вираженням свого відношення до співрозмовника, якщо таке є безстороннім. Деякі лікарі вважають етично за правильне приховувати від пацієнтів загрозливі діагнози. Багато людей приховують від близьких свої неприємності, щоб позбавити їх від зайвого занепокоєння.

Політика

З точки зору чесності в політиці, Н.Макіавеллі писав:

Поміркований правитель не може й не повинен бути вірним своїй обіцянці,
 якщо це стає йому невигідним або якщо щезли ті причини,
 що примусили його дати слово. Якби люди були чесними, це була б погана порада.
 Але всі вони схильні до зла, схильні свідомо чи  несвідомо перейти на бік тих, хто заслуговує не похвали, а осуду.
 Тому правитель не зобов'язаний бути вірним людям.

У широкому сенсі слова чесність – це правдивість. Говорити правду нас учать з народження, батьки ведуть цілу «війну» з дітьми за прагнення завжди чути правду. Але, на жаль, в дорослому житті правдивість, чесність не завжди потрібна. Це відбито як в прислів'ях («Хто не збреше, той і правди ніколи не скаже»), так й у художній літературі.

Ось, наприклад, як говорить про це Ф.М. Достоєвський:

«Бажання збрехати, з метою ощасливити свого ближнього, ти зустрінеш навіть і в найблагороднішому нашому суспільстві,
 бо всі ми страждаємо цією нестриманістю сердець наших.
 Я сам, признаюся, належу до цього непорядного типа і все життя страждав від цього.
 Друг мій, дай завжди небагато збрехати людині – це безневинно.
 Навіть багато дай збрехати. По-перше, це покаже твою делікатність,
 а по-друге, за це тобі теж дадуть збрехати – дві величезні вигоди – разом. лат.
 Que diable! Потрібно любити свого ближнього».