Відмінності між версіями «Толока»

Версія за 16:56, 25 листопада 2015

Толо́ка, -ки, ж. 1) Работа компаніей не за плату, а за угощеніе. Чуб. VII. 377. Шух. І. 89. Піп збіра толоку. Толокою писареві хату обмазали. Канев. у. Толокою сінце впорали. Г. Барв. 132. Не сам один: толокою йому помагали. 2) Поле, находящееся подь паромъ и служащее выпасомъ для скота; выгонъ. Череда звернула з толоки на шлях. І. 1. Ой на тім боці да на толоці, там цигани стояли. ЗОЮР. II. 255. Запріг шість пар волів у залізний плуг і оре толоку на пшеницю.

1. Залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби. Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі (Укр.. лір. пісні, 1958, 157); От скоро вже і журавлі Поприлітають в степ широкий; Забовваніє у брилі Вівчар в степу серед толоки (Гл., Вибр., 1957, 236); По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (Фр., X, 1954, 12); Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву (Н.-Лев., І, 1956, 71); Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (Чаб., Тече вода.., 1961, 9).

2. діал. Взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь гуляти. По тім боці, у толоці, Та й гуляли хлопці. Мене ж мати не пустила, Що в чорній сорочці (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 26); Чому мене не пускають, через яку біду? Та я таки викрадуся, на толоку піду (Коломийки, 1969, 76).

ТОЛО́КА2, ло́ки, ж., розм.

1. Звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування).Спасибі вам, люде добрі, що зібрались до мене на толоку. Чи й тепер положите весь луг, як торік?; В індивідуальному будівництві [у нових селах] побутує традиційна форма взаємодопомоги — толока (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 87); // Люди, скликані для такої роботи. Після того, як будинок Варчука згорів до самого підмурка, Сафрон із сім’єю переїхав жити на зиму до свого свата Созоненка. Весною кілька разів скликав толоку, відбудувався і знову зажив на старому місці (Стельмах, II, 1962, 402); // перен. Про скупчення людей, які щось роблять. Всюди кипіла праця.. — Що це у вас така толока нині? — не втерпів таки Гриб Капелюшник з цікавості (Козл., Мандрівники, 1946, 24).

2. у знач. присл. толоко́ю. Спільно, гуртом (працюючи без оплати, а за частування). Та й викопав при долині Глибоку криницю. (Не сам один; толоко́ю Йому помагати Й добрі люде приходили Криницю копати); Андрій був трохи лінивий, робив тілько те, що неодмінно вже треба: сіяти, косити, молотити, а більше вже — ні, тілько любив він толокою робити в компанії; — Хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, — «толокою», тобто всі сусіди, разом.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 180.

Толока, ки, ж.

1) Работа компаніей не за плату, а за угощеніе. Піп збіра толоку. Толокою писареві хату обмазали. Канев. у. Толокою сінце впорали. Г. Барв. 132. Не сам один: толокою йому помагали. Шевч.

2) Поле, находящееся подь паромъ и служащее выпасомъ для скота; выгонъ. Череда звернула з толоки на шлях.1. Ой на тім боці да на толоці, там цигани стояли.Запріг шість пар волів у залізний плуг і оре толоку на пшеницю.

толо́ка —

1) старовинний спосіб громадських робіт — одноразова праця гуртом без оплати, а за частування, як у Т. Шевченка: «Не сам один: толокою йому помагали»; толокою обробляли землю впродовж усієї історії України, навіть за панщини; особливо намагалися допомогти вдові («На вдовий двір хоч тріску кинь»); саме цей давній звичай породив прислів’я: «З миру по нитці — голому сорочка»; при закладинах хати ходили по дворах з припросинами: «Добрий вечір! Просимо на толоку!». — Спасибі вам, люди добрі, що зібрались до мене на толоку (М. Кропивницький);

2) залишене під пар по́ле (див.), що служить пасовищем для худоби, а також вигін, де пастухи збирають череду. Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі (пісня); Забовванів у брилі Вівчар в степу серед толоки (Л. Глібов);

3) взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь на гуляння; також саме таке гуляння. По тім боці, у толоці, Та й гуляли хлопці (пісня); Та я таки викрадуся, на толоку піду (коломийка).

Медіа

(http://www.youtube.com/watch?v=o-M3yJLSSfk)