Відмінності між версіями «Ранити»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''РАНИТИ''', ню, ниш, недок. і док., перех. | '''РАНИТИ''', ню, ниш, недок. і док., перех. | ||
| − | + | ==http://sum.in.ua/s/Ranyty== | |
'''1.''' Заподіювати, робити кому-небудь рану, рани (у 1 знач.). Плачем великим ридали невільниці чорні, Шати свої роздираючи, ранячи тіло до крові, Густо червонії краплі падали в жовтую воду (Леся Українка, I, 1951, 424); Спритним ударом у праве плече Одіссей його ранив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332); | '''1.''' Заподіювати, робити кому-небудь рану, рани (у 1 знач.). Плачем великим ридали невільниці чорні, Шати свої роздираючи, ранячи тіло до крові, Густо червонії краплі падали в жовтую воду (Леся Українка, I, 1951, 424); Спритним ударом у праве плече Одіссей його ранив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332); | ||
// безос. Раптом ранило їй руку… Пересилюючи муку, крикнула [Люба Земська]: — Не відступать! (Павло Тичина, II, 1957, 100); * Образно. А сірий дощ холодними голками Нам ранив лиця, по бурках стікав, І дихав холодом осіннім понад нами, І в очереті плакав і шептав (Максим Рильський, I, 1960, 151); | // безос. Раптом ранило їй руку… Пересилюючи муку, крикнула [Люба Земська]: — Не відступать! (Павло Тичина, II, 1957, 100); * Образно. А сірий дощ холодними голками Нам ранив лиця, по бурках стікав, І дихав холодом осіннім понад нами, І в очереті плакав і шептав (Максим Рильський, I, 1960, 151); | ||
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 449. | Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 449. | ||
| − | + | ||
'''РАНИТИ''' | '''РАНИТИ''' | ||
| − | |||
==http://slovopedia.org.ua/49/53408/360854.html== | ==http://slovopedia.org.ua/49/53408/360854.html== | ||
| + | ра́нити ду́шу (се́рце) кому, чию (чиє) і без додатка. Завдавати кому-небудь душевного болю, страждань. Він любив її щиро, і кажда (кожна) звістка про неї, зла чи добра, ранила його душу (І. Франко); Ті суди-пересуди, ясна річ, долинали й до слуху Івана і гострими скалками болісно ранили йому душу (І. Головченко та О. Мусієнко); Раїса чула в серці гостру й холодну крицю. Та криця різала її, ранила серце, доводила до розпуки (М. Коцюбинський). | ||
[[Файл:Ранити.jpg |фото]] | [[Файл:Ранити.jpg |фото]] | ||
[[Файл:Ранити1.jpg|фото]] | [[Файл:Ранити1.jpg|фото]] | ||
[[Файл:Ранити2.jpg|фото]] | [[Файл:Ранити2.jpg|фото]] | ||
Версія за 11:46, 25 листопада 2015
РАНИТИ, ню, ниш, недок. і док., перех.
http://sum.in.ua/s/Ranyty
1. Заподіювати, робити кому-небудь рану, рани (у 1 знач.). Плачем великим ридали невільниці чорні, Шати свої роздираючи, ранячи тіло до крові, Густо червонії краплі падали в жовтую воду (Леся Українка, I, 1951, 424); Спритним ударом у праве плече Одіссей його ранив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332); // безос. Раптом ранило їй руку… Пересилюючи муку, крикнула [Люба Земська]: — Не відступать! (Павло Тичина, II, 1957, 100); * Образно. А сірий дощ холодними голками Нам ранив лиця, по бурках стікав, І дихав холодом осіннім понад нами, І в очереті плакав і шептав (Максим Рильський, I, 1960, 151); // перен. Пошкоджувати (перев. рослини). Ненажерний довгоносик поїда молодий буряк, гробак корінець ранить (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 14).
2. перен. Завдавати душевного болю, моральних страждань, примушувати переживати, хвилюватися. Він любив її щиро, і кожда звістка про неї, зла чи добра, ранила його душу (Іван Франко, VII, 1951, 14); Все своє життя був він [І. В. Мічурін] майже байдужий до визнання. Але невдачі, нерозуміння, невизнання й заперечення завжди жорстоко ранили й гнітили його (Олександр Довженко, І, 1958, 498).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 449.
РАНИТИ
http://slovopedia.org.ua/49/53408/360854.html
ра́нити ду́шу (се́рце) кому, чию (чиє) і без додатка. Завдавати кому-небудь душевного болю, страждань. Він любив її щиро, і кажда (кожна) звістка про неї, зла чи добра, ранила його душу (І. Франко); Ті суди-пересуди, ясна річ, долинали й до слуху Івана і гострими скалками болісно ранили йому душу (І. Головченко та О. Мусієнко); Раїса чула в серці гостру й холодну крицю. Та криця різала її, ранила серце, доводила до розпуки (М. Коцюбинський).
