Відмінності між версіями «Кадити»
| Рядок 26: | Рядок 26: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| − | #Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. | + | #Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 206. |
| − | Том 2, ст. 206. | + | |
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
Поточна версія на 10:10, 25 листопада 2015
Кади́ти, -джу́, -диш, гл. Кадить, курить. Пі світила, ні кадила, як тебе смерть вхопила. Ном. № 4054.
Зміст
«Словарь української мови»
Кади́ти, -джу́, -диш, гл. Кадить, курить. Пі світила, ні кадила, як тебе смерть вхопила. Ном. № 4054.
Сучасні словники
Кадити - (пали́ти, кури́ти і т. ін.) фіміа́м кому, перед ким. Дуже вихваляти кого-небудь, лестити комусь. Щоб запобігти в неї ласки, треба було безперестану кадить перед нею фіміами лестощів (І. Нечуй-Левицький);
Раби і підніжки всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (М. Коцюбинський); Вони всіма силами курили йому (М. К. Садовському) фіміам (Минуле укр. театру).
Кадити - каджу, кадиш, недок.
1. Махаючи кадилом (кадильницею) під час церковного обряду, курити ладаном або іншими пахучими речовинами. Священик одчинив царські врата, почав кадити по церкві. Рознеслись пахощі.. ягідок дешевого ялівцю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 403);
— Як кадить [отець Симон] та пройде по церкві, так народ, особливо жінки, перед ним і хиляться (Андрій Головко, II, 1957, 46).
♦ Кадити фіміам див. фіміам.
2. перен., розм. Випускати, виділяти дим або чад, запах; курити. Довбня, сидячи за столом, кадив, мов з димаря, на всю хату, запиваючи чаєм кожну затяжку (Панас Мирний, III, 1954, 202);
Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 137); На крутій гряді стоїть верба зелена кучерява,.. колишеться од вітру й кадить на всі боки солодким духом (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 186).
Синоніми - ДИМИ́ТИ[ДИМІ́ТИ] (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ[ДИМІ́ТИСЯ], КУРІ́ТИ[КУРИ́ТИ], КУРІ́ТИСЯ[КУРИ́ТИСЯ], ЧАДИ́ТИ[ЧАДІ́ТИ], ДИМУВА́ТИрозм.,КАДИ́ТИрозм.;КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю).
На обрії димить пароплав (О. Донченко);
Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник);
Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко);
- Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? - занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах);
На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк);
Вкине Чіпка у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний);
Підняв вихователь недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький);
Де не горить, там не куриться (прислів’я);
Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум’я (А. Хижняк);
Ілюстрації
|
|
|
|
Джерела та література
- Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 206.
