Відмінності між версіями «Дурак»

Версія за 01:41, 25 листопада 2015 (переглянути вихідний код) Abzubrytska.uk14 (обговорення • внесок) ← Попереднє редагування		Версія за 01:45, 25 листопада 2015 (переглянути вихідний код) Abzubrytska.uk14 (обговорення • внесок) Наступне редагування →
Рядок 381:		Рядок 381:
	== Ілюстрації ==		== Ілюстрації ==
−	[[Зображення:Дурень.jpg|x140px]]	+	[[Зображення:Дурень.jpg|x140px]]    [[Зображення:Дурень_3.jpg|x140px]]
−	[[Зображення:Дурень_2.jpg|x140px]]	+	[[Зображення:Дурень_2.jpg|x140px]]  [[Зображення:Дурень_4.jpg|x140px]]

---

Версія за 01:45, 25 листопада 2015

Дурак, -ка, м. = Дурень. Піди ж ти, чумак, піди ж ти, дурак, піди ж та проспись, із умом ізберись. Мет. 459.

Дурень

Дурень, дурник, дурко, дурбецело — дурна, нерозумна, недалека, інтелектуально обмежена людина.[1]

В українській розмовній річі також використовують словосполучення: набитий дурень (безнадійний, заплішений), дурна голова, вісімнадцятий туман, мідний лоб (нерозумна і вперта людина), голова з вухами (людина, позбавлена кмітливості)

Дурень:

• Дурень — дурна, нерозумна людина.

• Дурень — простонародне позначення олігофрена (розумово відсталої людини).

• «Дурень» — популярна карткова гра.

Прислів`я та приказки про дурних

Бібліотека школяра

• Із ним говорить, так треба гороху наїстись.

• Дурному по пояс, а розумний сухим пройде.

• На що йому рушниця, коли він стріляти не вміє.

• З твоїм умом тільки в горосі сидіть.

• Дурний розумного, а п'яний тверезого не любить.

• Лоб широкий, а в голові тісно.

• Носить голову тільки для шапки.

• Голова як казан, а розуму ні ложки.

• Під носом зійшло, а в голові не посіяно.

• У нього горище без даху.

• Подивився дурний на дурного та й похитав головою.

• Що він дурень, так про це й рідна мати скаже.

• Дурнів ні орють ні сіють: самі родяться.
• Голова, як у вола, а все говорить мала.

• П'яниця проспиться, а дурень ніколи.

• Дурний та малий, що побачать, те й просять.

• Дурний і хату спалить, так огневі рад.

• Яким на світ показався, таким і під старість остався.

• У дурного розумний, як більмо на оці.

• Поки дурний наговориться, а розумний наробиться.

• Дурень киснить, а розумний мислить.

• За дурня несуть відповідь розумні.

• Як порожньо в голові, то порожньо і в руках.

• Нема в голові — нема і в гамані.

• Не дав Бог ума — найдеться сума.

• Як мама не вділила, то й коваль не викує.

• Дурневі дати волю — що дитині бритву.

• Дурню дай пошану, а він кричить: де я сяду.

• Хоч за гроші відкупись, а від дурня сторонись.

• Дурак такого нав'яже, що й розумний не розв'яже.

• Дурню і чорт дорогу дає.

• З дурнем вести розмову — що віять полову.

• З дурнем говорить — що об стіну горохом бить.

• У дурня бійкою ума не доб'єшся.

• Дурень ні до ради, ні до звади.

• Дурень думкою багатіє, а злиднем живе.

• В очах миготить, а в голові не світиться.

• Голова велика, а розуму мало.

• Голова кобиляча, а розум курячий.

• Великий до неба, а дурний як треба.

• Не має третьої клепки в голові.

• Пошли дурня по раки, а він жаб наловить.

• Ворона літає, а дурень голову задирає.

• Ані ївши, ані пивши, скачи дурню ошалівши.

• Поїхав у поле вітру шукати.

• Дурний не спить, а все йому сниться.

• Дурний та малий здебільшого кажуть правду.

• Дурень, у бочці сидячи, вовка за хвіст піймав.

• Не будь дурнів на світі, то й розуму б не стало.

• Чужий дурень — сміх, а свій дурень — стид.

• Цей не зійде з ума, бо нема з чого.

• Дурневі не страшно з ума зійти.

• Радий дурень, що найшов дурнішого за себе.

• Радий, як дурний в червоній шапці.

• З бороною по воду поїхав, а з ціпом рибу вудить.

• Чорт його не візьме, а Богові він не потрібен.

• За дурною головою і ногам біда.

• Дурень, а головою об стіну не б'є.

• Вискочив —- як дурень із конопель.

• Ворона й за море літає, та дурна вертається.

Іванко-дурник

Іванко-дурник (рос. Иван-дурак, Иванушка-дурачок, англ. Ivan the Fool) — частий персонаж російських народних казок. Іванко-дурник описується як симпатичний світловолосий і блакитноокий молодик. Згадується в таких російських казках як: «Свинка — золота щетинка», «Горбоконик», «Сивка-Бурка», «Іван селянський син і чудо-юдо», «Кінь, скатертина і ріжок» тощо.

В історіях, Іванко-дурник, зазвичай, зображується як мужичів син з бідної родини. Він, зазвичай, молодший з трьох братів, які, набагато розумніші, ніж він, проте які недобрі і заздрісні до нього.

Простота Івана і відсутність лукавства, завжди допомогають йому в його пригодах . Наприклад, він прислухається до свого серця, а не до розуму, він легко забуває про кривду і прагне допомогти іншим, навіть за свій рахунок. Його наївність, доброта і сміливість допомагають йому боротися з лиходіями, заводити друзів, завойовувати серця принцес і в кінцевому рахунку нагороджується.

Мораль цих історій в тому, що Іван-дурень, насправді, рідко дурень, він просто сприймаються таким завдяки своїй простоті характеру і веселістю. За однією з версій, персонаж «Іван-дурень», який був спочатку створений не був призначений бути дурнем взагалі. У той час (15-16 століття) російське слово «дурак» (укр. дурень) не мало негативної конотації, і використовувалося для позначення молодшого сина у родині. І тільки пізніше слово отримало нове значення, з якого виникла двозначність

ДУРЕНЬ ДУМКОЮ БАГАТІЄ

Борис ГРІНЧЕНКО

Наш Іван кохавсь у мріях -

Думкою літає

Та скарби усе знаходе,

Гроші здобуває.

Одного разу пішов він

На баштан до пана,

Огірочки молоденькі

Звабили Івана.

Взяв мішок Іван з собою,

Повен щоб набрати,

Та й почав він до баштану

Стиха плазувати.

Як підліз до огірочків,

Став він і гадає:

"Це їй-богу мені щастя

Зараз набігає.

Наберу цих огірків я

Повну лантушину,

А тоді візьму за їх я

Добру копійчину.

За ті гроші собі маю

Курочку купити,

А та курочка курчаток

Буде нам водити.

Я візьму оті курчата

Та й пошлю я жінку

Їх продати, і куплю я

За ті гроші свинку.

Наведе мені та свинка

Поросят чимало,

Будуть в мене і ковбаси,

Буде в мене й сало.

Тільки - ні! Ті поросята

Я не буду їсти,

А як виростуть, то й їх я

Теж продам у місті.

За ті ж гроші всі куплю я

Добрую коняку,

І вона роботу буде

Нам робити всяку.

А до того приведе ще

Лошачка такого,

Що швидкішого не буде

Коника ні в кого.

Лошачка того продам я,

Хату щоб купити,-

Біля хати ж щоб садочок,

Вишеньки та квіти.

А там далі і город щоб -

І його чимало,

Бо я хочу, щоб на ньому

Все там виростало.

Огірків теж насаджу я,

Бариша щоб мати...

Тільки горе, що такий то

Вже народ наш клятий:

Не вдержиш і огірочка,

Вирвуть все до краю,

Ну, байдуже, сторожів я

Добрих понаймаю.

А сам вийду потихеньку

Із своєї хати

Та й піду у сторожів тих

Варти вивіряти.

Так піду я понад краєм

Та й гукну: "Не спіте!

Гей, чи чуєте? Город мій

Добре бережіте!"

Та й згукнув Іван, мов справді

В нього вже те діло.

На баштані ж тому двоє

Сторожів сиділо,-

Як почули вони Йвана,

Кинулись до нього

Та й піймали зараз в руки

Із мішком дурного.

Попобили бідолаху,

Мали ще й в'язати...

Та вже вихопився якось

Та мерщій тікати!

Як вернувся, ще довгенько

Чув побиту спину,

Та нікому не хвалився

Про свою причину.

Та вже потім жінці якось

Розказав се діло,

Та - сусіді, трохи згодом

Всюди облетіло.

Почали тоді сміятись:

"Он як наші вміють,

Що думками із нічого

Швидко багатіють!"

Ілюстрації