Відмінності між версіями «Пекти»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Пекти, -чу, -че́ш, '''''гл. ''1) Печь, жечь. ''Цвісти над ним буду, щоб не пекло чуже сонце. ''Шевч....)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Пекти, -чу, -че́ш, '''''гл. ''1) Печь, жечь. ''Цвісти над ним буду, щоб не пекло чуже сонце. ''Шевч. 40. 2) Печь. ''Сама пекла палянички. ''Рудч. Ск. II. 5. — '''раки'''. См. '''Рак. '''3) Жарить.  
 
'''Пекти, -чу, -че́ш, '''''гл. ''1) Печь, жечь. ''Цвісти над ним буду, щоб не пекло чуже сонце. ''Шевч. 40. 2) Печь. ''Сама пекла палянички. ''Рудч. Ск. II. 5. — '''раки'''. См. '''Рак. '''3) Жарить.  
 
[[Категорія:Пе]]
 
[[Категорія:Пе]]
 +
 +
==Сучасні словники==
 +
 +
Готувати їжу, нагріваючи, прокалюючи на вогні або на жару (у печі, в духовці і т. ін.). Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис, 1864, № 7336); На другий день раненько встали, Огонь на дворі розвели І м’яса в казани наклали, Варили страву і пекли (Котл., І, 1952, 90); — А в нас оце в Троянівці пастухи картоплю печуть, — мріяв уголос Марко. — Напалять сухого картоплиння, а тоді понаносять картузами картоплі, позагортають у попіл і печуть (Тют., Вир, 1964, 340).
 +
 +
== Пекти́ ра́ків==
 +
 +
2. перех., перен., зневажл. Виготовляти що-небудь дуже швидко, у великій кількості. Я недотепний пекти оповідання як оладки (Мирний, V, 1955, 421); Пошарпана містечкова друкарня бадьоро рипала єдиним тут маховиком — пекла стандартизовані відозви (Кач., II, 1958, 353); // неперех. Робити що-небудь швидко. [Гаврик:] Але я ще раз попробую те ж коліно. Музики, печіть далі!.. (Кроп., V, 1959, 173).
 +
 +
3. перех. і неперех. Надмірно гріти, палити, обдавати жаром. А без долі біле личко — Як квітка на полі: Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі (Шевч., І, 1963, 25); Сонце стояло серед неба і страшенно пекло (Коцюб., І, 1955, 61); [Дівчата:] Прощавайте, соколи наші.. Нехай вас сонце не пече, нехай вас дощі не мочать (Вас., III, 1960, 23); // безос. [Кирило:] Ну, та й пече! аж потом обливає (Мирний, V, 1955, 141).
 +
 +
4. перех. і неперех. Виклика́ти відчуття фізичного болю від дотику до вогню або до чого-небудь гарячого. Розчесала [мати Потапові] волосся і вже на порозі за пазуху вклала гарячий пиріг. Пиріжок пік йому груди (Коцюб., II, 1955, 280); Свічка на триніжку неясно горіла: знай гніт нагоряв-жужелився, й знай його зривала або Мотря або Галя, кленучи вогонь, що так немилосердно пік у пучки (Мирний, І, 1949, 408); Розпеклися нині каховські піски, не влежиш на них спокійно: печуть (Гончар, І, 1959, 38); // безос. Ноженята в густім пилу. Кругом пече, а особливо в босі п’яти… (Сос., II, 1958, 358); // кого чим. Катувати розпеченим знаряддям. [Хмельницький:] Тебе, старого Тура, на катування, щоб з тебе тягли жили, залізом і вогнем пекли, здирали шкуру, — ні, ніколи (Корн., І, 1955, 243); // Виклика́ти відчуття, схожі на ті, що виникають від дії вогню, жару (про дію морозу, вітру; про укуси комах, уколи колючих рослин і т. ін.). [Горнов:] А бісові комарі аж печуть (Кроп., І, 1958, 390); Мороз пече, під ногами шкварчить і співає соловейком сніг (Ю. Янов., II, 1954, 210); Колючі вітри Балтійського моря пекли йому обличчя (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 5); З розгону Юра врізається в зарослі кропиви. Кропива по плечі, вона інколи дістає до лиця, вона жалить і пече (Смолич, II, 1958, 48); Денис повертався, як ведмідь за горобцями: пекли ботинки (Тют., Вир, 1964, 341); // Виклика́ти хворобливе відчуття жару, печії, паління і т. ін. Раз у раз його корчило, пекла згага, і він пив, силкуючись її залити (Гр., II, 1963, 492); Жар, що немилосердно пік його ночами, притьмарив хлопцеві очі, стягнув і почорнив щоки (Стельмах, II, 1962, 395); // безос. Під серцем як вогнем пекло, під груди підпирало (Мирний, IV, 1955, 223); // безос. Ох, як пече! Води, водиці! Так! Легше стало! (Фр., XIII, 1954, 439); // Виклика́ти різкий, сильний біль. Одного разу рана так пекла, що зморений Юрій тільки на ранок заснув (Кочура, Зол. грамота, 1960, 187); // Виклика́ти гострі смакові відчуття (про перець, часник і т. ін.). [Сінон:] Ось на перчину, трохи посмачи! [2-й вартовий:] Пектиме дуже (Л. Укр., II, 1951, 321).
 +
 +
==Пекти́ очи́ма кого== –дивитися на когось невідривно, пронизливим гострим поглядом. Корній Кирилович не дав договорити Малецькій. Він звівся на ноги, крутий, зблідлий,.. пік оратора чорними сердитими очима (Збан., Малин, дзвін, 1958, 135); Пекти́ ру́ки (ру́ку) — виклика́ти докори сумління, почуття сорому, переживання і т. ін. Жебраний хліб, кажуть, руку пече, але жебране слово кохання — душу морозить (Л. Укр., III, 1952, 584); Під п’я́ти пече́ кому — хтось не може встояти на місці від нетерплячки; комусь не терпиться. [Кулішевич:] Та що з нею станеться? Прийде — надивитесь… А коли під п’яти пече, то біжіть і провідайте… (Стар., Вибр., 1959, 396).
 +
 +
5. неперех., безос., перев. з інфін. Хотітися, кортіти. Танцювати аж пече, А робота не втече (Забашта, Квіт.., 1960, 106).
 +
 +
6. перех. і неперех., кого або із сл. душу, серце, мозок і т. ін., а також у сполуч. із сл. вогнем, перен. Завдавати кому-небудь глибоких моральних страждань; мучити, непокоїти. — Коли чую, що маю що зробити, що можу чогось навчитися, то так мене щось усередині пече, так мене мулить і мучить, що не маю хвилю спокою, поки тото не зроблю (Фр., II, 1950, 348); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445); Регіт пік Валю огнем. Найбільше допікало Валі те, що не знав він, з чого, власне, сміються (Вас., II, 1959, 187); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (Рильський, II, 1960, 156); Я в тюрмі. І не сором пече мені душу, а — жаль (Збан., Єдина, 1959, 88); Він не міг витримати, що всі так вітають Сашка. Заздрощі пекли серце (Донч., II, 1956, 416).
 +
 +
7. перех., розм. Дорікати кому-небудь, лаяти когось і т. ін. — Баронеса вередує безперестанку. Сьогодні мені на цілий вокзал сорому наробила: привселюдно пекла мене за якийсь нікчемний спирт (Л. Укр., III, 1952, 523); Думала [Зінька], прожене Матюха. Коли ж ні. Тільки поїдом їсть, слова не скаже без образи. Та вже терпить. Хоч як буває пече, — мовчить, мов у рот води набере (Головко, II, 1957, 87); // Висміювати кого-небудь, дошкуляти комусь. — Що це ти тупцюєшся, Панасе, наче тебе пропасниця трусить? — кинув насмішкувато Дригожила. — Не печи мене! — виписнув похмуро Канушевич (Коцюба, Нові береги, 1959, 93).

Версія за 22:09, 24 листопада 2015

Пекти, -чу, -че́ш, гл. 1) Печь, жечь. Цвісти над ним буду, щоб не пекло чуже сонце. Шевч. 40. 2) Печь. Сама пекла палянички. Рудч. Ск. II. 5. — раки. См. Рак. 3) Жарить.

Сучасні словники

Готувати їжу, нагріваючи, прокалюючи на вогні або на жару (у печі, в духовці і т. ін.). Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис, 1864, № 7336); На другий день раненько встали, Огонь на дворі розвели І м’яса в казани наклали, Варили страву і пекли (Котл., І, 1952, 90); — А в нас оце в Троянівці пастухи картоплю печуть, — мріяв уголос Марко. — Напалять сухого картоплиння, а тоді понаносять картузами картоплі, позагортають у попіл і печуть (Тют., Вир, 1964, 340).

Пекти́ ра́ків

2. перех., перен., зневажл. Виготовляти що-небудь дуже швидко, у великій кількості. Я недотепний пекти оповідання як оладки (Мирний, V, 1955, 421); Пошарпана містечкова друкарня бадьоро рипала єдиним тут маховиком — пекла стандартизовані відозви (Кач., II, 1958, 353); // неперех. Робити що-небудь швидко. [Гаврик:] Але я ще раз попробую те ж коліно. Музики, печіть далі!.. (Кроп., V, 1959, 173).

3. перех. і неперех. Надмірно гріти, палити, обдавати жаром. А без долі біле личко — Як квітка на полі: Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі (Шевч., І, 1963, 25); Сонце стояло серед неба і страшенно пекло (Коцюб., І, 1955, 61); [Дівчата:] Прощавайте, соколи наші.. Нехай вас сонце не пече, нехай вас дощі не мочать (Вас., III, 1960, 23); // безос. [Кирило:] Ну, та й пече! аж потом обливає (Мирний, V, 1955, 141).

4. перех. і неперех. Виклика́ти відчуття фізичного болю від дотику до вогню або до чого-небудь гарячого. Розчесала [мати Потапові] волосся і вже на порозі за пазуху вклала гарячий пиріг. Пиріжок пік йому груди (Коцюб., II, 1955, 280); Свічка на триніжку неясно горіла: знай гніт нагоряв-жужелився, й знай його зривала або Мотря або Галя, кленучи вогонь, що так немилосердно пік у пучки (Мирний, І, 1949, 408); Розпеклися нині каховські піски, не влежиш на них спокійно: печуть (Гончар, І, 1959, 38); // безос. Ноженята в густім пилу. Кругом пече, а особливо в босі п’яти… (Сос., II, 1958, 358); // кого чим. Катувати розпеченим знаряддям. [Хмельницький:] Тебе, старого Тура, на катування, щоб з тебе тягли жили, залізом і вогнем пекли, здирали шкуру, — ні, ніколи (Корн., І, 1955, 243); // Виклика́ти відчуття, схожі на ті, що виникають від дії вогню, жару (про дію морозу, вітру; про укуси комах, уколи колючих рослин і т. ін.). [Горнов:] А бісові комарі аж печуть (Кроп., І, 1958, 390); Мороз пече, під ногами шкварчить і співає соловейком сніг (Ю. Янов., II, 1954, 210); Колючі вітри Балтійського моря пекли йому обличчя (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 5); З розгону Юра врізається в зарослі кропиви. Кропива по плечі, вона інколи дістає до лиця, вона жалить і пече (Смолич, II, 1958, 48); Денис повертався, як ведмідь за горобцями: пекли ботинки (Тют., Вир, 1964, 341); // Виклика́ти хворобливе відчуття жару, печії, паління і т. ін. Раз у раз його корчило, пекла згага, і він пив, силкуючись її залити (Гр., II, 1963, 492); Жар, що немилосердно пік його ночами, притьмарив хлопцеві очі, стягнув і почорнив щоки (Стельмах, II, 1962, 395); // безос. Під серцем як вогнем пекло, під груди підпирало (Мирний, IV, 1955, 223); // безос. Ох, як пече! Води, водиці! Так! Легше стало! (Фр., XIII, 1954, 439); // Виклика́ти різкий, сильний біль. Одного разу рана так пекла, що зморений Юрій тільки на ранок заснув (Кочура, Зол. грамота, 1960, 187); // Виклика́ти гострі смакові відчуття (про перець, часник і т. ін.). [Сінон:] Ось на перчину, трохи посмачи! [2-й вартовий:] Пектиме дуже (Л. Укр., II, 1951, 321).

==Пекти́ очи́ма кого== –дивитися на когось невідривно, пронизливим гострим поглядом. Корній Кирилович не дав договорити Малецькій. Він звівся на ноги, крутий, зблідлий,.. пік оратора чорними сердитими очима (Збан., Малин, дзвін, 1958, 135); Пекти́ ру́ки (ру́ку) — виклика́ти докори сумління, почуття сорому, переживання і т. ін. Жебраний хліб, кажуть, руку пече, але жебране слово кохання — душу морозить (Л. Укр., III, 1952, 584); Під п’я́ти пече́ кому — хтось не може встояти на місці від нетерплячки; комусь не терпиться. [Кулішевич:] Та що з нею станеться? Прийде — надивитесь… А коли під п’яти пече, то біжіть і провідайте… (Стар., Вибр., 1959, 396).

5. неперех., безос., перев. з інфін. Хотітися, кортіти. Танцювати аж пече, А робота не втече (Забашта, Квіт.., 1960, 106).

6. перех. і неперех., кого або із сл. душу, серце, мозок і т. ін., а також у сполуч. із сл. вогнем, перен. Завдавати кому-небудь глибоких моральних страждань; мучити, непокоїти. — Коли чую, що маю що зробити, що можу чогось навчитися, то так мене щось усередині пече, так мене мулить і мучить, що не маю хвилю спокою, поки тото не зроблю (Фр., II, 1950, 348); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445); Регіт пік Валю огнем. Найбільше допікало Валі те, що не знав він, з чого, власне, сміються (Вас., II, 1959, 187); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (Рильський, II, 1960, 156); Я в тюрмі. І не сором пече мені душу, а — жаль (Збан., Єдина, 1959, 88); Він не міг витримати, що всі так вітають Сашка. Заздрощі пекли серце (Донч., II, 1956, 416).

7. перех., розм. Дорікати кому-небудь, лаяти когось і т. ін. — Баронеса вередує безперестанку. Сьогодні мені на цілий вокзал сорому наробила: привселюдно пекла мене за якийсь нікчемний спирт (Л. Укр., III, 1952, 523); Думала [Зінька], прожене Матюха. Коли ж ні. Тільки поїдом їсть, слова не скаже без образи. Та вже терпить. Хоч як буває пече, — мовчить, мов у рот води набере (Головко, II, 1957, 87); // Висміювати кого-небудь, дошкуляти комусь. — Що це ти тупцюєшся, Панасе, наче тебе пропасниця трусить? — кинув насмішкувато Дригожила. — Не печи мене! — виписнув похмуро Канушевич (Коцюба, Нові береги, 1959, 93).