Відмінності між версіями «Тикання»
(Створена сторінка: '''Тикання, -ня, '''''с. ''1) Втыканіе, тыканіе. 2) Разговоръ на «ты». Категорія:Ти) |
(Доповнення інформації про слово) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Тикання, -ня, '''''с. ''1) Втыканіе, тыканіе. 2) Разговоръ на «ты». | '''Тикання, -ня, '''''с. ''1) Втыканіе, тыканіе. 2) Разговоръ на «ты». | ||
[[Категорія:Ти]] | [[Категорія:Ти]] | ||
| + | |||
| + | '''1) ТИКАТИ''', тикаю, тикаєш і тичу, тичеш, недок., '''2) ТКНУТИ''', ткну, ткнеш і '''3) ТИКНУТИ''', ну, неш; наказ. сп. тикай і тич; док. | ||
| + | 1. Колоти, проколювати кого-, що-небудь, наносячи удар чимось гострим. Рано збудять, ..Перекличуть, до майдану поведуть; Стануть вчить, як в турка тикати ружжом [рушницею] (Яків Щоголів, Поєрії, 1958, 108); Генка ще не підіймав голови, стояв, мов бичок, що збирався ткнути рогом свого недруга (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 128); | ||
| + | 2. Встромляти, втикати щось колюче, з загостреним кінцем. Паличку мідну у каламар тиче [суддя], Двох чоловіків до столика кличе (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 477); Щілини між колодками були позатикані мохом.. Я тикнув зонтиком в мох, і кінець зонтика пробив дірку наскрізь (Нечуй-Левицький, II, 1956, 413); Есесівка робила ретельний обшук. Вона хижо заглядала в еуха, в ніс, тикала паличкою в волосся, зривала з голови і кидала на підлогу гребінці, куйовдила волосся (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 168); | ||
| + | 3. Вкладати, засовувати щось у (за) що-небудь, у середину чогось. Він добув з-за пазухи гниличку і тикав її Прісьці в рот (Леся Українка, III, 1952, 639); Як учув вояк про теє, — Не сказав нічого. Тільки ткнув у зуби люльку, Ляснув вороного (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 92); Поквапно.. ткнув [моряк] за пояс кілька протитанкових гранат (Іван Ле, Мої листи, 1945, 184); | ||
| + | '''Голкою (шилом, пальцем) ніде (нікуди) ткнути''': а) дуже багато, у великій кількості. Як Софія з баронесою прибули до театру, там було вже сила людей, як-то кажуть: ніде й голкою ткнути (Леся Українка, III, 1952, 541); — Привезли нас [новобранців] у Полтаву, а там народу, як ото в покрову на ярмарку: шилом нікуди ткнути (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 50); б) дуже тісно. Перші пропустили було його, так що він зібрався було аж на рундук, зате далі — і пальцем нікуди було ткнути (Панас Мирний, IV, 1955, 141); | ||
| + | |||
| + | '''ТИКАТИ 2'''аю, аєш, недок., розм. Звертатися до когось на «ти». — Як тільки будеш на мене викати, то я тебе присилую тикати; буду за вуха скубти (Нечуй-Левицький, III, 1956, 84); — Слухай-но ти, Грицю (панотець кождому тикав), питаюся я тебе, чого ти розпиячився? (Лесь Мартович, Тв., 1954, 63); — А ти хто такий? — прикидаючись незнайком, запитав Дорош. — Прошу не тикать. Я — голова сільради. — Ну то й що? — Сказано — документи давай, а не розбалакуй! — Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри, обміряв його очима з ніг до голови (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 117). | ||
| + | |||
| + | [http://sum.in.ua/s/tykaty Словник української мови Академічний тлумачний словник] | ||
Версія за 20:33, 24 листопада 2015
Тикання, -ня, с. 1) Втыканіе, тыканіе. 2) Разговоръ на «ты».
1) ТИКАТИ, тикаю, тикаєш і тичу, тичеш, недок., 2) ТКНУТИ, ткну, ткнеш і 3) ТИКНУТИ, ну, неш; наказ. сп. тикай і тич; док.
1. Колоти, проколювати кого-, що-небудь, наносячи удар чимось гострим. Рано збудять, ..Перекличуть, до майдану поведуть; Стануть вчить, як в турка тикати ружжом [рушницею] (Яків Щоголів, Поєрії, 1958, 108); Генка ще не підіймав голови, стояв, мов бичок, що збирався ткнути рогом свого недруга (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 128); 2. Встромляти, втикати щось колюче, з загостреним кінцем. Паличку мідну у каламар тиче [суддя], Двох чоловіків до столика кличе (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 477); Щілини між колодками були позатикані мохом.. Я тикнув зонтиком в мох, і кінець зонтика пробив дірку наскрізь (Нечуй-Левицький, II, 1956, 413); Есесівка робила ретельний обшук. Вона хижо заглядала в еуха, в ніс, тикала паличкою в волосся, зривала з голови і кидала на підлогу гребінці, куйовдила волосся (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 168); 3. Вкладати, засовувати щось у (за) що-небудь, у середину чогось. Він добув з-за пазухи гниличку і тикав її Прісьці в рот (Леся Українка, III, 1952, 639); Як учув вояк про теє, — Не сказав нічого. Тільки ткнув у зуби люльку, Ляснув вороного (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 92); Поквапно.. ткнув [моряк] за пояс кілька протитанкових гранат (Іван Ле, Мої листи, 1945, 184);
Голкою (шилом, пальцем) ніде (нікуди) ткнути: а) дуже багато, у великій кількості. Як Софія з баронесою прибули до театру, там було вже сила людей, як-то кажуть: ніде й голкою ткнути (Леся Українка, III, 1952, 541); — Привезли нас [новобранців] у Полтаву, а там народу, як ото в покрову на ярмарку: шилом нікуди ткнути (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 50); б) дуже тісно. Перші пропустили було його, так що він зібрався було аж на рундук, зате далі — і пальцем нікуди було ткнути (Панас Мирний, IV, 1955, 141);
ТИКАТИ 2аю, аєш, недок., розм. Звертатися до когось на «ти». — Як тільки будеш на мене викати, то я тебе присилую тикати; буду за вуха скубти (Нечуй-Левицький, III, 1956, 84); — Слухай-но ти, Грицю (панотець кождому тикав), питаюся я тебе, чого ти розпиячився? (Лесь Мартович, Тв., 1954, 63); — А ти хто такий? — прикидаючись незнайком, запитав Дорош. — Прошу не тикать. Я — голова сільради. — Ну то й що? — Сказано — документи давай, а не розбалакуй! — Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри, обміряв його очима з ніг до голови (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 117).
