Відмінності між версіями «Квакання»

Версія за 09:34, 24 листопада 2015

Словник Грінченка

Квакання, -ня, с. Кваканье.

Сучасні словники

[1]

КВА́КАТИ, аю, аєш, недок. Видавати звуки «ква-ква» (про жабу). [Горнов:] Жаби квакають, від ставка мулом несе (Кроп., І, 1958, 390); Десь у водоростях квакає жаба (Козл., Ю. Крук, 1950, 21); // Видавати звуки, схожі на квакання жаби. * Образно. — Та й квакають же вареники, неначе качки кахкають у вашому горлі, пане Занудов! (Н.-Лев., III, 1956, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 128.

Квакати, каю, єш, гл.

1) Квакать (о лягушкѣ). Сіла жаба та й квакає. Кв.

2) — ква́чу, ква́чеш. Крякать (объ уткѣ). Заріж, сину, качурину, — нехай кача́ ква́че. Чуб. V. 883.

3) Говорить (выраженіе презрительное). Годі, годі, квакати! — кажуть кармазини. — Побачимо ось, чия візьме. К. ЧР. 298.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 229.

Ілюстрації

Медіа