Відмінності між версіями «Вівтарь»

Версія за 21:37, 22 листопада 2015

Вівтарь, -ря, м. Олтарь. Боятися попа та в вівтарь не йти. Ном. А? 4232. Коли вівтару служиш, з вівтаря й живися. Ном. № 10422. Ум. Вівтарик. Аф. 315.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВІ́ВТА́Р, вівтаря, чол. 1. У давніх народів — місце для жертвоприношень; жертовник. Правителі Херсонеса поставили бронзову статую Діофанта в повному озброєнні в акрополі.. міста біля вівтаря найбільш шанованої богині (Історія СРСР, I, 8, 1956, 19). 2. Відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований престол. Кайдаш пішов у вівтар служити за паламаря (Нечуй-Левицький, II, 1956, 268); Вона краще за дяка спостерігала, як отець Павло махав рукою з вівтаря, мовляв: «Хутчій кінчай там» (Яків Качура, II, 1958, 23). ♦ Приносити (принести, покласти і т. ін.) що на вівтар вітчизни (перемоги, науки і т. ін.), уроч. — жертвувати чим-небудь в ім'я вітчизни (перемоги і т. ін.). Тобі [Україно] несу я сили всі, що маю; І працю тиху, і мої пісні На вівтар твій побожно я складаю (Володимир Самійленко, I, 1958, 88); Багато жертв в ім'я перемоги принесла наша молодь на вівтар Батьківщини (Радянська Україна, 14.XII 1946, 1).

УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

ВІВТАР 1. місце для жертвоприношень у релігійних культах із доісторичних часів; 2. у християнських храмах - сх. підвищена частина, призначена для відправлення Богослужіння.

Орфографічний словник української мови

ві́вта́р іменник чоловічого роду

Словник іншомовник слів

вівтар; ч. (лат., букв. - підвищення) 1. У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник. 2. Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.

Словник синонімів

ВІВТАР олтар, жертовник

Фразеологічний словник української мови

ВІВТАР нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. (артистка) на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня); Звання присвоєне промисловцеві Гаврошу Клумакі, який поклав так багато сил на вівтар вітчизни (С. Скляренко); У серці народнім не стихають біль і туга за синами й дочками, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни в ім’я великої Перемоги (З газети).

прино́сити (склада́ти) / принести́ (скла́сти) на ві́вта́р (на олта́р) чого, чий, що, уроч. Віддавати, не шкодуючи, найдорожче в ім’я великої мети, суспільних ідеалів тощо. У передсмертній записці вони (герої-панфіловці) писали: «Ми приносимо своє життя на олтар Вітчизни» (З газети); Тобі (Україні) несу я сили всі, що маю; І працю тиху, і мої пісні На вівтар твій побожно я складаю (В. Самійленко).

СЦОТ (Словник церковно-обрядової термінології)

ВІВТАР і заст. олтар Підвищена східна частина церкви, відділена від храму вірних іконостасом, у якій розміщено престол; святилище, пресвітерія

Словник іншомовних слів Мельничука

вівта́р (лат. altar, букв. – підвищення) 1. У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник. 2. Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Архітектура і монументальне мистецтво

ВІВТАР (лат. — підвищення) 1. Місце жертвувань, жертовник, які у найдавніші часи влаштовувалися просто неба і являлися символом присутності божества, спілкування з ним (синонім — олтар). Тому вони влаштовувались на підвищеному місці, щоб дим від куріння швидше досягав неба. 2. Жертовники-вівтарі у вигляді величних і багато оздоблених споруд влаштовувалися у низці країн Стародавнього Сходу, античних Греції і Римі, які розташовувалися окремо або всередині храму. На подіумі, до якого вели сходи, поміщали бронзову чашу для умертвлених жертовних тварин. 3. Жертовний камінь нагорі піраміди у народів Стародавньої Америки, у якому малося невелике заглиблення для спалювання сердець, які виривалися з грудей живих людей. 4. Підвищення де курилися пахощі, символізуючи жертву Агнця Божого, пізніше стіл для відправлення таїнств Євхаристії у ранньохристиянському храмі. 5. Жертовний престол для здійснення таїнства (перетворення хліба з вином у кров Христа), який був витягнутий поперек осі католицького храму і разом з декоративною стінкою у вигляді складня пишно прикрашався орнаментальним різьбленням, збагачувався живописом і скульптурою. Згодом В. перетворились у монументальні споруди понад 10 м заввишки з боковими стулками, які розкривались у святкові дні, демонструючи Адама, Єву, Агнця Божого, ангелів. На зовнішніх частинах зображалися сцени Благовіщення, донатори, вгорі — пророки й сивіли. У Новий час виконані у стилі ренесансу і бароко ілюзорні картини позаду В. в обрамуванні канделябр створювали враження реального існування Мадонни з малятком, Вознесіння Христа та інших сцен. 6. Східна частина православної церкви, що відгороджувалась від молитовного залу вівтарною перешкодою, а згодом іконостасом. 7. Переносний В., який у Візантії виконувався у вигляді складня (диптиха, триптиха) зі слонової кості, на романському й готичному Заході — тристулкового з позолоченої бронзи або срібла з коштовними каміннями. Вони завершувались хрестами, моделями храмів. 8. Монументальна і багато прикрашена стінка в Іспанії — докл. див. ретабло.

Джерела та література

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 203.

Зовнішні посилання

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Словопедія