Відмінності між версіями «Пиха»

Версія за 16:35, 21 листопада 2015

Словник Грінченка

Пиха, -хи, ж. Гордость, важность, надменность, заносчивость. Чуб. І. 93, 282. Панська пиха. Стор. МПр. 76.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПИХА́, и, жін.

1. Надмірно висока думка про себе, погорда, зарозумілість, зазнайство. — Е, — подумав дід, — яка пиха! Зневажає залицяння такого козака! (Олекса Стороженко, I, 1957, 82); [Таня:] Хто він такий— не знаю. Може, князь, може, граф. Помітно тільки родовиту пиху, аристократичне виховання (Степан Васильченко, III, 1960, 130);

// Надмірна впевненість у своїх силах, здібностях, можливостях; самовпевненість. [Назар Петрович:] Сьогодні директор привселюдно сказав: покладаюся на тебе, Назаре, як на кам'яну скелю. Бери владу до рук і керуй. Що ж, і покеруємо. [Марія Романівна:] І звідки в тебе ці дурощі, ця пиха? (Любомир Дмитерко, Дівоча доля, 1960, 62); — Нічого, Вовочко, — втішила Юля, — медаль розвинула б у тебе пиху, а так ти, скромний живописець, намалюєш за літо хорошу картину (Олесь Донченко, V, 1957, 571);

// Вразливе відношення до думки про свою особу і ставлення до себе навколишніх; самолюбство. Такі почесні запросини приємно полоскотали його пиху (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 167); Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата.. Не так на те Явдоха глянула: не так воно вразило її горду пиху (Панас Мирний, I, 1949, 357);

// Зовнішній вияв зверхності, погорди, бундючності. Замість ситого задоволення і напускної пихи на обличчі осів новий вираз— поваги і зваги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 254); Директор обурився, де й ділася його пиха і ввічливість (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 363);

// Далеке від правди чванливе вихваляння. Говоримо ми це без ніякої пихи, говоримо ми це із скромністю, властивістю, як ви знаєте, притаманною кожному справжньому мисливцеві (Остап Вишня, II, 1956, 180); Будинок просторий.. Крім того, без пихи кажучи, через те, що стільки років займали цей будинок Річинські, він набув популярності (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 503).

2. Надмірність у багатстві, оздобах, прикрасах, вигодах і т. ін.; розкіш. Пригадалися приязні речі, пуста розмова.., — розкіш, пиха, вбожество (Марко Вовчок, I, 1955, 379); Середина багатої хати з закидом на пиху; багато образів олеографій і дешевих малюнків (Марко Кропивницький, IV, 1959, 189);

// Побудована на зовнішніх ефектах урочистість, помпезність. Послів ввели к царю з пихою, Як водилося у Латин; Несли подарки пред собою (Іван Котляревський, I, 1952, 172); За три копи звінчав [піп] у будень, Без пихи, так, як довелось (Тарас Шевченко, II, 1963, 269).

3. заст. Те саме, що гордість. Втішалася обрана богом мати, Сповнялась материнської пихи, Святої гордості, що кожна мати має, Як на руках своє дитя тримає (Леся Українка, I, 1951, 419);

// Предмет гордості, те, чим можна пишатися. Навіщо їй ті розкішні довгі коси, пиха й гордість дівоча, миті, чесані й плекані з таємничими дівочими надіями (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 267).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 370.

Фразеологічний словник української мови

ПИХА

збива́ти / зби́ти пиху́ кому, з кого. Позбавляти кого-небудь зарозумілості, чванливості, погордливості і т. ін. Й самовпевненому ляху дісталося козацького перцю. Не один раз братчики збивали пиху шляхетному панству (З журналу); — Ще моя дочка не багато хліба переїла, сидячи дома, — одказав Лоза старостам. Це трохи збило пиху Грицькові (Панас Мирний); Він не від того, щоб Опанас не тільки збив пиху, а й витряс душу цьому гордовитому чубарику (Я. Гримайло). пиху́ зби́ти. Мо (може), хоч трохи пиху з нього зіб’є, бо вже такий, трясця його мамі, гордовитий (Л. Письменна).

Словник синонімів

ПИХА пихатість, гонор, чванство, р. високодумство; (матері) гордість; ФР. зарозумілість, самовпевненість, самолюбство, погорда; (напускна) бундючність, б. з. принда; (шик) помпезність, урочистість, жм. помпа; (дія) пишання.

Ілюстрації