Відмінності між версіями «Вухналь»
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| + | ВУХНА́ЛЬ (рідко УХНА́ЛЬ), я, чол. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі. — ''Ти [коню] босий, некований! Уяви собі, вухналя нема!'' (Остап Вишня, II, 1956, 58); ''Льоша зазирнув у ящик з цвяхами: — Ого! Всіх розмірів! Що? Та тут навіть вухналь є! — Він засміявся. — Вухналем же коней кують!'' (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 32). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 789. | ||
| + | |||
| + | '''ВУХНАЛЬ''' | ||
| + | (аж) вухналі́ кува́ти зуба́ми, жарт. Дуже тремтіти (від холоду, переляку і т. ін.). ''Тільки змерз чомусь, хоч і була ніч тепла,— аж вухналі кував зубами ковалисько'' (О. Ільченко); ''Загорнувся він у перетку (у сіть), сидить, ухналі зубами кує'' (Україна сміється). | ||
| + | |||
| + | http://slovopedia.org.ua/ | ||
| + | |||
| + | '''Вухналь''' | ||
| + | (рідко ухна́ль), -я́, ч. | ||
| + | Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підвісок до осі. | ||
| + | |||
| + | Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005. | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:56497502.jpg|x200px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Hufnaegel.jpg|x200px]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| + | [[Вухналик]] | ||
| + | [[ухналь]] | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
Поточна версія на 21:46, 1 листопада 2015
Вухналь, -ля, м. Подковный гвоздь и тотъ гвоздь, которымъ прибиваютъ къ оси підісок. Ум. Вухналик. Г. Барв. 461.
Зміст
Сучасні словники
ВУХНА́ЛЬ (рідко УХНА́ЛЬ), я, чол. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі. — Ти [коню] босий, некований! Уяви собі, вухналя нема! (Остап Вишня, II, 1956, 58); Льоша зазирнув у ящик з цвяхами: — Ого! Всіх розмірів! Що? Та тут навіть вухналь є! — Він засміявся. — Вухналем же коней кують! (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 32).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 789.
ВУХНАЛЬ (аж) вухналі́ кува́ти зуба́ми, жарт. Дуже тремтіти (від холоду, переляку і т. ін.). Тільки змерз чомусь, хоч і була ніч тепла,— аж вухналі кував зубами ковалисько (О. Ільченко); Загорнувся він у перетку (у сіть), сидить, ухналі зубами кує (Україна сміється).
Вухналь (рідко ухна́ль), -я́, ч. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підвісок до осі.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.
Ілюстрації
|
|
