Версія за 17:05, 23 жовтня 2015

Дебелий, -а, -е. 1) Дебелый, плотный, толстый. Я вже був (тоді) дебелим парубком. (О. 1862. II. 24). Важко рушили з місця дебелі воли. О. 1862, IV. 85. На княжому дебелім тілі глибокії на ладо рани. Шевч. 647. Дебеле сукно. Черниг. г. 2) У Шевченка: тяжелый (о горѣ). (Бог) поможе лихо донести і поховать лихе, дебеле в хатині тихій і веселій. Шевч. Ум. Дебеленький, дебелесенький, дебельненький.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Міцної будови тіла; повний, здоровий. — Він, правда, дебелий, а душа, може, й справді у нього ніжна (Степан Васильченко, I, 1959, 347); Жінка, повільно обсмикуючись та обтрушуючись, підвелася, випросталася на повний зріст: висока, огрядна, дебела (Олесь Гончар, Новели, 1954, 79); // Міцний, дужий. В широкій, м'язистій спині та в дебелих в'язах вгадувалося незмарноване здоров'я літньої людини, що колись чимало займалася фізичною працею (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 7); Він став тепер дорослим, дужим; руки в нього дебелі (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 62).

2. Міцний, товстий і грубий (про вироби з дерева, заліза і т. ін.). Тесляр колисочку дебелу Майструє в сінях (Тарас Шевченко, II, 1953, 312); Дебелі ворота з дашком були засунені (Петро Панч, III, 1956, 100); Вже коли скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! Усе дебеле, жодна гайка не задеренчить (Олесь Донченко, VI, 1957, 451); // Товстий, цупкий (про тканини, шкіряні вироби і т. ін.). Як я не шарував себе дебелим утиральником.., — нема тепла, аж зубами почав цокотати (Панас Мирний, IV, 1955, 354); Зерно зсипають у мішки Кропив'яні, дебелі (Андрій Малишко, I, 1956, 310).

СЛОВОФОРМИ. ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК

Дебелий - прикметник

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання