Відмінності між версіями «Калічити»

Версія за 14:07, 8 грудня 2014

міні Калічити, -чу, -чиш, гл. 1) Увѣчить, калѣчить. Скинь її (свиту) зараз, скинь!.. Ти себе покалічиш. А селяне носять та й не калічать же себе. Левиц. Пов. 159. 2) Уродовать, искажать, извращать. Не з щиростю... приступає до рідного слова, та і почне його калічить. О. 1861. IV. 34.

Словник української мови 1. Завдавати каліцтва кому-, чому-небудь; робити калікою. Всіх калічив [Еней] без розбору І убивав по десять враз (Іван Котляревський, I, 1952, 260); Ведмеді та дика часто калічать худобу й людей у горах (Іван Франко, VI, 1951, 35); Від страху почала стріляти польська артилерія, але її ядра калічили десятками своїх же (Петро Панч, Гомон Україна, 1954, 332); // Завдавати шкоди; псувати, нівечити, марнувати. [Орест:] Подумай тільки, подумай, чи варто ж калічити своє життя через якусь.. нервову хворобу... (Леся Українка, II, 1951, 91); — Ти.. до чого дожився мені? Уже калічиш душу власній дитині? (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 472).

2. Вимовляти неправильно; перекручувати, ламати (про мову, слова). Вона була тяжким ворогом того, хто калічив рідну мову, ламав прадідівські звичаї або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 102); Панотець калічив польську мову немилосердно. Говорив українські слова, намагався лиш виговорювати їх на польський лад (Лесь Мартович, Тв., 1954, 255); Дід ніколи не калічив мови, ..не пристосовувався до дитячої говірки (Юрій Яновський, II, 1954, 109).

Ілюстрації