Відмінності між версіями «Упирь»

Версія за 20:22, 7 грудня 2014

Упи́рь, -ря, м. Мертвецъ, сосущій кровь живыхъ, упырь. Один чоловік умер та й став упирем. А упирі кров з людей п’ють. Грин. II. 96.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УПИ́Р, я, чол. Те саме, що вампір 1, 2. — Я Тибр старий! — ось придивись. Я тут водою управляю, Тобі я вірно помагаю, Я не прочвара, не упир (Іван Котляревський, I, 1952, 200); Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря, мольфара і всякого іншого чортовиння (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 4).

Публічний електронній словник української мови

Упирь, ря, м. Мертвецъ, сосущій кровь живыхъ, упырь. Один чоловік умер та й став упирем. А упирі кров з людей п’ють. Грин. II. 96.

Цікаві відомості про упирів

Упи́р (опи́р, вампір) — міфологічний образ у фольклорі европейських народів: мрець, який нібито виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. Українські міфологічні леґенди малюють образ Упира як старшого над відьмами. Образ його зустрічається і в українській літературі, зокрема в творах І. Котляревського, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін.

Упир приблизно відповідає вампіру в європейській міфології і має багато спільного з вурдалаком в східнослов'янскій традиції, однак ще в XIX ст. ці персонажі диференціювались.

Побутує кілька варіантів трактування цього образу. Згідно з одними уявленнями, упир є сином чорта й відьми. Живе він як звичайна людина, однак з-поміж інших вирізняється злістю. Згідно з іншим віруванням, упирі мають тільки людський вигляд, а за своєю суттю це є справжні чорти. Існує вірування, що упирі — це трупи відьом та інших людей, у які після смерті вселяються чорти і приводять їх у рух. Упирем може стати будь-яка людина, якщо її обвіє степовий вітер. Своїм зовнішнім виглядом упир може не відрізнятися від звичайних людей або ж відрізнятися дуже рум'яним кольором обличчя. Іноді упирями вважають дітей (з великою головою, довгими руками й ногами), які можуть передбачати майбутнє. Досить часто народна уява поділяє упирів на дві групи: живих та мертвих. Характерними ознаками мертвих упирів є те, що вони мають червоне обличчя, яке у домовині повернуте донизу. Мертвий упир ніколи не розкладається. Живий упир теж має червоне обличчя і дуже міцну статуру, яка потрібна йому для того, щоб на своїй спині носити мертвого упиря. Мертвий без живого не може бути шкідливим, оскільки сам не має здатності ходити.[1] О. Афанасьєв стверджує, що упирі — це злісні блукаючі мерці, які за життя були чаклунами, вовкулаками або людьми, яких не приймала церква /вбивці, єретики, боговідступники/. Вночі упирі встають зі своїх гробів і ходять по світу. Вони заходять у хати, накидаються на сонних людей /найчастіше — на немовлят/ і висмоктують їхню кров /потинають/, в результаті чого людина помирає. Вони можуть розгулювати по землі до співу перших півнів, а потім кидаються до своїх могил. Щоб позбавитися від упирів, люди відкопували їхні могили і пробивали груди мерця осиковим кілком. Якщо це не допомагало, труп спалювали. Упирів вважали причиною засух, неврожаїв, епідемій. В українській демонології упир є символом зла, смерті, біди, епідемій та стихійного лиха.

Упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного В. Борковського вважали упирем, тому пробили осиковим колом. Надалі ця подія була зображена на стіні Троїцького собору в Чернігові.

Джерела та література

відомості про упирів

тлумачний словник (1970—1980)

Ілюстрації