Відмінності між версіями «Клекіт»

Поточна версія на 03:20, 2 грудня 2014

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КЛЕ́КІТ, коту, чол. Дія за значенням клекотіти та звуки, утворювані цією дією. Орли-чорнокрильці літають, Клекотом звіра на кістки скликають (Панас Мирний, V, 1955, 264); Над головами летів якийсь птах з шумом, з клекотом (Андрій Головко, I, 1957, 270); Журавлиний линув клекіт (Терень Масенко, Сорок... 1957, 22); Хоч і як недалеко було від нас до нього, але за ревом та клекотом води ми не могли розібрати ані одного слова (Іван Франко, IV, 1950, 280); Задавлений плач, глухий болізний [болісний] клекіт у грудях вирвались з одкритих, смагою спалених уст (Панас Мирний, I, 1954, 360); На захід летіли мотори, і в небі стояв кулеметний клекіт (Петро Панч, В дорозі, 1959, 38); Вдалині лунав клекіт баталії між сухопутними арміями (Павло Автомонов, Коли розлуч. двоє, 1959, 9); Вони [молодиці] разом верещали, ґвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 363).

"Словопедія"

КЛЕКІТ клекотіння, клекотання; (вод) вирування, бурхання, шумування, кипіння; поет. клект

УКРЛІТ.ORG_Cловник

1.КЛЕ́КІТ, коту, ч. Дія за знач. клекоті́ти та звуки, утворювані цією дією. Орли-чорнокрильці літають, Клекотом звіра на кістки скликають (Мирний, V, 1955, 264); Над головами летів якийсь птах з шумом, з клекотом (Головко, І, 1957, 270); Журавлиний линув клекіт (Мас., Сорок.., 1957, 22); Хоч і як недалеко було від нас до нього, але за ревом та клекотом води ми не могли розібрати ані одного слова (Фр., IV, 1950, 280); Задавлений плач, глухий болізний [болісний] клекіт у грудях вирвались з одкритих, смагою спалених уст (Мирний, І, 1954, 360); На захід летіли мотори, і в небі стояв кулеметний клекіт (Панч, В дорозі, 1959, 38); Вдалині лунав клекіт баталії між сухопутними арміями (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 9); Вони [молодиці] разом верещали, гвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати (Н.-Лев., II, 1956, 363).

2.Клекіт, коту, м.

а) Шумъ, гамъ. Вони всі говорили разом, та так голосно, що од того клекоту не було чути ні одного слова. Левиц. Пов. 110. Ішов мимо шинку, слухаю — клекіт, і собі зайшов — коли там лайка така!. Верхнеднѣпров. у.

б) Крикъ орла.

Орфоепічний словник української мови

клекіт [кле/к'іт] -коту, м. (на) -кот'і

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Клекіт, -коту, м. 1) Шумъ, гамъ. Вони всі говорили разом, та так голосно, що од того клекоту не було чути ні одного слова. Левиц. Пов. 110. Ішов мимо шинку, слухаю — клекіт, і собі зайшов — коли там лайка така!.. Верхнеднѣпров. у. 2) Крикъ орла.

«Словники України on-line»

кле́кіт – іменник чоловічого роду

відмінок однина множина називний кле́кіт родовий кле́коту давальний кле́коту, кле́котові знахідний кле́кіт орудний кле́котом місцевий на/у кле́коті кличний кле́коте*

Український тлумачний словник

клекіт -коту, ч. Дія за знач. клекотіти та звуки, утворювані цією дією.

Іноземні словники

українська-англійська Словник

клекіт англійська Переклад на англійську: clack

rattle

clatter

Толковый словарь Ушакова

клекот - КЛЁКОТ, клёкота, ·муж. Прерывистые звуки, издаваемые орлами и другими крупными птицами

Ілюстрації

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=10hsT-9PHeo

Цікаві факти

Клекіт лелек.Відчуття очевидця

"Ще в 2003 ро­ці ме­ні ви­па­ла на­го­да по­ї­ха­ти під­сес­трич­кою на но­ваць­кий та­бір — до­по­мог­ти за­бав­ля­ти ді­тей і при­га­да­ти своє влас­не но­ва­ку­ван­ня. Ме­ні над­зви­чай­но спо­до­ба­лось, а особ­ли­во те, що я — вже стар­ши­на.

Ме­ні зно­ву за­кор­ті­ло на но­ваць­кий та­бір, і піс­ля двох ро­ків очі­ку­ван­ня з’яви­ла­ся та­ка ока­зія. Моя влас­на но­ваць­ка сес­трич­ка Оля Свід­зинсь­ка зап­ро­си­ла ме­не на та­бір в ро­лі пи­са­ря. Як тут бу­ло не прий­ня­ти та­ку спо­сус­ли­ву про­по­зи­цію?!

І ось я стою під бу­дин­ком сес­трич­ки Олі (там бу­ла збір­ка до від’їз­ду). Бі­ля ме­не бі­га­ють но­вач­ки, яких я ще не знаю; їх­ні бать­ки, яких я тим біль­ше не знаю, щось не­тер­пля­че ви­рі­шу­ють з сес­трич­кою Кат­ру­сею та під­сес­трич­кою Олі — Му­ра­хою. У всіх на дум­ці тіль­ки од­не — де Оля? По­дай­те нам Олю! І ось з’яв­ля­єть­ся Оля, а це оз­на­чає, що мить від’їз­ду вже близь­ка... На­реш­ті всі в бу­си­ку: роз­мов­ля­ють і смі­ють­ся, але у всіх на ду­ші схви­льо­ва­ність і пе­ред­чут­тя чо­гось но­во­го, ще не­ба­че­но­го і не­ві­до­мо­го.

В бу­си­ку бі­ля ме­не си­дить п. На­та­ля — ма­ма трьох но­ва­чок. Во­на бу­де до­по­ма­га­ти нам з кух­нею. Зна­йо­ми­мо­ся. Ду­же при­єм­на лю­ди­на, в жит­ті якої бу­ло, є і бу­де ба­га­то ці­ка­вих при­год, нап­рик­лад, сплав на бай­дар­ках по річ­ці на ме­до­вий мі­сяць...

За вік­ном вид­но ас­фаль­то­ва­ну до­ро­гу і по­о­ди­но­кі де­рев­ця. Аж ось на об­рії з’яв­ля­єть­ся зе­ле­ний шпиль. Ми їде­мо да­лі, і пе­ред на­ми на тлі бла­кит­но­го не­ба ви­рос­та­ють Кар­па­ти.

На та­бо­рі бу­ли зле­ти і па­дін­ня, як на будь-яко­му та­бо­рі, але че­рез те, що впро­довж усьо­го ча­су за на­ми сте­жи­ли і до­по­ма­га­ли нам ле­ле­ки, ми в кін­ці та­бо­ру змог­ли по­до­ла­ти си­лу зем­но­го тя­жін­ня, між­мо­ле­ку­ляр­ну вза­є­мо­дію і прос­то нев­мін­ня людсь­ко­го ро­зу­му і... та­ки по­ле­ті­ти!

Мо­ї­ми на­йу­люб­ле­ні­ши­ми міс­ця­ми на та­бо­рі бу­ли: го­ри­ще, на яко­му ду­же доб­ре спа­ти; че­реш­ня — мрія для за­тя­то­го лю­би­те­ля ла­зан­ня по де­ре­вах і ла­су­ван­ня со­лод­ки­ми яго­да­ми; схо­ди в ні­ку­ди, себ­то в сад на го­рі; кри­ни­ця, кор­бу якої я жод­но­го ра­зу не к­ру­ти­ла, хо­ча від­ро ви­тя­га­ла час­то; міс­це під яб­лу­нею, де щодня від­бу­ва­ла­ся пе­реп­ра­ва з од­ні­єї до­би в ін­шу під час Рад за іс­то­рич­ним іг­ро­вим ком­плек­сом «За­хис­ни­ки рід­но­го вог­ни­ща»; і, зви­чай­но, наш стар­шинсь­кий сто­лик із «Вміс­ти­ли­щем для муд­рих ду­мок». Спіл­ку­ва­ти­ся тут мож­на бу­ло у всіх ас­пек­тах цьо­го сло­ва — що­най­ве­се­лі­ше, що­най­доб­рі­ше, що­най­ро­зум­ні­ше, ці­ка­ві­ше, ори­ґі­наль­ні­ше, екс­тре­маль­ні­ше та прос­то по-людсь­ки.

Ді­ти за­ли­ши­ли в мо­їй пам’яті тіль­ки ду­же ве­ли­ке по­чут­тя прив’яза­нос­ти і вдяч­нос­ти за та­ку нас­прав­ді ве­се­лу та ко­льо­ро­ву при­го­ду (ко­льо­ри від­би­ли­ся на­віть на мо­їх шта­нах).

Ось до якої час­тин­ки цьо­го­лі­тньої каз­ки ме­не при­ве­ли спо­га­ди про та­бір «Кле­кіт ле­лек» (с. По­бук Львівсь­кої обл.). Піс­ля цьо­го мож­на ска­за­ти тіль­ки, що сон­це зав­жди сві­тить яс­кра­во, прос­то де­ко­ли куп­час­ті і ша­ро­ві хмар­ки не про­пус­ка­ють цьо­го світ­ла, а вно­чі ми обер­не­ні за­дом до сон­ця. На за­кін­чен­ня ска­жу прос­то: жи­віть ко­льо­ро­во!" Пи­сар На­фа­ня (сес. Лі­да Чир) Більше читайте тут: [посилання http://vydavnytstvo.plastscouting.org/vor/arkhiv/145/8.html]