Відмінності між версіями «Ких!»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Kimmn (обговорення • внесок) |
Kimmn (обговорення • внесок) (→Сучасні словники) |
||
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
− | + | '''КИХ, КИХ-КИХ,''' виг., рідко. | |
+ | |||
+ | 1. Звуконаслідування, що означає сміх. | ||
+ | 2. розм. Уживається як присудок за знач. кихкати. Кузьма Трохимович, сеє чувши, та «ких, ких, ких, ких!», та аж за боки брався, регочучи (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 10), | ||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 156. | ||
+ | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" |
Версія за 20:10, 30 листопада 2014
Ких! меж. Выражаетъ смѣхъ. Кихкихких! засміялись чумаки. О. 1861. X. 22.
Зміст
Сучасні словники
КИХ, КИХ-КИХ, виг., рідко.
1. Звуконаслідування, що означає сміх. 2. розм. Уживається як присудок за знач. кихкати. Кузьма Трохимович, сеє чувши, та «ких, ких, ких, ких!», та аж за боки брався, регочучи (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 10), Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 156.