Відмінності між версіями «Достойність»
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
Рядок 45: | Рядок 45: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Достойність.jpg| | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Достойність.jpg|x240px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Достойність_2.jpg|x240px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] |
Версія за 16:36, 30 листопада 2014
Достойність, -ности, ж. Достоинство. Башт. 12.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ДОСТО́ЙНІСТЬ, ності, жін. Те саме, що достоїнство 1, 2. Найбільше боялась [Таня] побачити його в такий час з іншою, з незнайомою якоюсь дівчиною виняткових достойностей, до котрої вже наперед ревнувала (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 5); — Не гнівіть [своєї долі], кажу, бо в гніві чоловік втрачає достойність (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 510); — Все буде, — з достойністю відповіла Катерина, — все наладнається (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 212).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 389.
ДОСТО́ЙНІСТЬ, ності, ж. Те саме, що досто́їнство 1, 2. Найбільше боялась [Таня] побачити його в такий час з іншою, з незнайомою якоюсь дівчиною виняткових достойностей, до котрої вже наперед ревнувала (Гончар, Людина.., 1960, 5); — Не гнівіть [своєї долі], кажу, бо в гніві чоловік втрачає достойність (Стельмах, Хліб.., 1959, 510); — Все буде, — з достойністю відповіла Катерина, — все наладнається (Вільде, Сестри.., 1958, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 389.
досто́йність – іменник жіночого роду
відмінок (однина):
називний - досто́йність;
родовий - досто́йності;
давальний - досто́йності;
знахідний - досто́йність;
орудний - досто́йністю;
місцевий - на/у досто́йності;
кличний - досто́йносте*.
Правовий "код" достойності
Без усякого сумніву, на міру усвідомлення своєї достойності тим або іншим народом значний вплив чинить також панівний у країні політичний режим та супутній економічний устрій його життєдіяльності. Відомо, наприклад, що український народ пізнав кріпацтво значно пізніше, як російський. Зауважуючи цей факт, відомий французький історик XIX століття Анатоль Леруа- Больє зазначив: «Малороси і білоруси, що менше потерпали від клімату і східної деспотії, виявляють більше гідності, незалежності, індивідуальності, ніж великороси; вони меншою мірою самовпевнені, більшою мірою мрійливі та поетичні».
Від того, наскільки державі вдається дотримуватися достойності своїх громадян, нерідко прямо залежить його історична доля. Про розуміння ролі і значення людської достойності для благоденства країни свідчить, наприклад, частина 1 статті 10 конституції Іспанії: «Достойність особистості, невідчужуваність її невід'ємних прав, її вільний розвиток, повага до закону і прав інших є основою політичного порядку та соціального миру».
Усвідомлюючи місце достойності кожної окремої людини в системі цінностей права, німецький народ у першій же статті свого основного закону оголосив: «Людська достойність недоторканна. Поважати і захищати її — обов'язок усякої державної влади». Той факт, що конституція держави, яка пережила катастрофічні наслідки Другої світової війни, з перших же рядків як вищі правові цінності утверджує не державу, не владу, не збройні сили, не національну ідею, не державну мову, а достойність людини, свідчить про щасливу здатність німецького народу здобувати уроки зі своєї трагічної долі. Цей висновок підтверджується рішенням федерального конституційного суду Німеччини від 25 лютого 1975 р., в якому, зокрема, сказано: «В основному законі запроваджено принципи державного устрою, які можна пояснити, лише виходячи з історичного досвіду і духовно-етичного спору з попередньою системою нацизму. На відміну од усемогутньої тоталітарної держави, яка претендувала на безмежне панування у всіх сферах соціального життя і яка під час здійснення своїх державних цілей зовсім не цінувала життя окремого індивіда, Основний закон визначив ціннісно орієнтовану систему правових координат, яка виводить окрему людину та її достойність у центр усіх своїх положень».
Враховуючи сказане, можна вважати, що визнання достойності людини найважливішою віхою у всій системі координат права — головний урок усієї післявоєнної історії людства. Недаремно в преамбулі Статуту ООН як найважливіше завдання світової спільноти проголошено: «...знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості…».
Зовсім не випадково з констатації значення достойності в долі міжнародного співтовариства починається також і преамбула загальної декларації прав людини: «Беручи до уваги, що визнання достойності, властивої всім членам людської сім'ї, та рівних і невід'ємних їхніх прав є основою свободи, справедливості і загального миру...», а слідом за нею і стаття 1: «Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй достойності і правах». Взагалі, варто зазначити, що фундаментальним сенсом цього принципу проникнутий буквально весь Міжнародний білль про права людини. Захисту цієї найважливішої риси людини присвячено і статтю 1 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 р., яка так і називається — «Людська достойність».