Відмінності між версіями «Шабас»

Версія за 16:14, 30 листопада 2014

Шабас, -су, м. = Шабаш.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ША́БАШ, у, чол.

1. рел. Суботнє свято, відпочинок, передбачений іудаїзмом. Хоч Гінда рада була своїй хустині, та все-таки могла в ній лиш у будень виходити на місто, бо в шабаш усі її товаришки прибиралися в капелюхи (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 74).

2. міф. За середньовічними повір'ями — нічне збіговисько відьом, чортів, чаклунів і т. ін., яке супроводжується. диким розгулом. — Ходив я, ходив, а тоді сів на якесь чортовиння і думаю, що треба мені отут чекати світанку, доки ота вся нечисть на мітлах не розкомандирується по своїх квартирах, бо, видно, натрапив я на їхній шабаш.. Сиджу, зубами видзвонюю з переляку, а вони таке виробляють, що шапка на голові підіймається (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 17); Гогіашвілі турнув Чайку просто в клекотливу воду, яка летіла звідусіль, котила каміння, ревла, лютувала, мов справляла відьомський шабаш (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 347).

ШАБА́Ш, у, чол., розм.

1. також з прийм. на, по, до, після і т. ін. Закінчення, кінець чогось (перев. роботи). Поки свисток посвистів на шабаш, сім холодних потів з мене збігло, усе чекав, що жандарми прискочать (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 173); Того дня по шабашу на загальнозаводських комсомольських зборах Яремчука обрали до президії (Микола Трублаїні, I, 1955, 137); Сьогодні Андрій Іванович мусив покинути роботу раніше, ще задовго до шабашу (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 142).

2. у знач. присудк. сл. Останній момент чого-небудь, що відбувається в часі; кінець. Незабаром йому за знамено Георгія почепили. А тут і війні шабаш! (Панас Мирний, I, 1949, 233); — Якщо складете зброю, то всьому шабаш! (Олесь Гончар, II, 1959, 404); // Те саме, що годі 1. [Павло:] Тепер і я скажу: шабаш памороки бабам заморочувать!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 356); [Бєлін:] Так... так... Ну, тепер уже шабаш, Анно (Ярослав Галан, I, 1960, 404).

3. виг. Уживається як заклик закінчити щось або сигнал про закінчення чогось. — Шабаш! — кинувши шапку об землю, крикнув Грицько (Панас Мирний, I, 1954, ш 302); Роман востаннє вдарив по запеченому темно-сизому залізяччі і жбурнув молот в куток кузні. Панас Гомін кліщами кинув залізо у воду.. — Шабаш, Романе! (Михайло Стельмах, I, 1962, 118).

Український літературний словникловник

ША́БАС, у, ч., рел., міф., діал. Шабаш. Гершко, занятий [зайнятий] своїми ділами, рідко коли, крім шабасу, проводив дні дома (Фр., VIII, 1952, 391); — Це ж Броккен наш! Там же вночі бенкетують духи, справляють шабас відьми! (Н.-Лев., IV, 1956, 269).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Шабаш I ч. ш`абаш

1) рел. sabbath

2) witches' sabbath

II шаб`аш

шабаш! — enough!, have done!, stop it!, мор. ship oars!, way enough!

Ілюстрації

Цікаві факти

Шабаш у слов'ян

Руські відьми і баба-яга носяться по повітрю в залізній ступі (казані — хмарі), поганяючи пестом чи ключкою, й замітаючи слід помелом, причому земля стогне, вітри виють, а парфуми нечисті видають дикі крики. Перед польотом відьми мажуть себе чарівними мазями, бризкають водою, закип'яченої разом з попелом купальского багаття (російська міфологія), творять змови й т.д. Іноді відьми зовсім втрачають земний вигляд, рисуючись, подібно хмарним дівам, що прядуть при місячному світлі свою небесну пряжу (тумани), що білять полотна або миють свою білизну, що розвішують його для сушіння на білих хмарах. Типові Ш. відьом з'являються тільки після введення християнства, коли старі боги зливаються з дияволом, і язичницькі свята з їхніми обрядами переслідуються церквою, як служіння дияволові.

Гори, улюблені місця язичеських жертвоприносин і житла богів, стають звичайними пунктами для Ш. відьом. Наприклад Лиса гора (Київ), де раніше стояли головні кумири слов'ян, Жіночі гори y чехів і словенців, гора Шатрия в литовців, вершина гори Брокен, гора Блокула у Швеції, Блоксберг, Шварцвальд і ін. у германців і т. д.). Час збіговиськ присвячений до старих язичницьких свят. Головні збіговиська у слов'янських народів відбувалися 3 рази в рік: на коляду, при зустрічі весни й у ніч Івана Купала (свято Перуна, що заливає спеку дощовими потоками). У німців головний політ відьом відбувається в першу травневу ніч (Walpurgisnacht), інколи присвячену Фреї. Німецький переказ про цю ніч найкраще характеризує змішані риси Ш.

По закінченні ділової церемонії, при світлі смолоскипів, запалених від полум'я, що горить між рогами великого козла, приступають до бенкету: їдять кінське м'ясо, а напої п'ють із коров'ячих копит і кінських черепів. Потім триває скажений ганебний танець відьом із чортами, від якої на інший день залишаються на місці сліди ніг коров'ячих і козячих. Інструментами для музикантів служать, замість волинки, кінська голова, а замість смичка — котячий хвіст. Далі, відбувається спалення козла, чорного бика й чорної корови.

Шабаш кінчається загальним зляганням при повному мороці, після чого відьми на своїх мітлах повертаються додому. Точно так само в російському фольклорі на весняний Юріїв день (відповідає німецькій першій травневій ночі), присвячений громовнику, і в ніч на 24 червня(Івана Купала), присвячений Перуну, відуни й відьми з розпущеними косами, у білих сорочках, що розвіваються, або звіриних шкірах, або зовсім оголені, збираються на Лису гору, творять буйні, нечестиві ігрища, танцюють навколо киплячих казанів і чортова требища, радяться на пагубу людей і тварин, шукають чарівні зілля (порівн. міф про Перуновом полум'яні кольори) і т. д.

По переказах, зібраним у Сахарова, з 26 грудня починаються бісівські потіхи; відьми із усього світла злітаються на Лису гору на шабаш і злягаются там з демонами; 1 січня відьми заводять із нечистими парфумами нічні прогулянки; 3 січня, вертаючись із гулянки, здоюють корів; 18 січня втрачають пам'ять від зайвих веселощів. Аналогічні повір'я є в слов'ян і в литовців. За залізним столом або на троні сидить сам сатана (у чехів — в образі чорного кота, півня або дракона), а відьми віддаються розгулу й любовним гульбищам з бісами, співають, танцюють і об'їдаються. Усі характерні риси відівських зборів, починаючи з місця й часу їхнього здійснення, характерних тварин старого культу (козел, змій, півень, кішка й т.д.), жертвоприносин, загальних бенкетів, танців, звіриних шкір (тотемістичний обряд) і т. д., аж до сексуальних оргій — усе це риси язичеських свят, з їх тотемічними обрядами, жертвоприносинами, загальними трапезами й оргіями, що мали метою магічно впливати на фалічні божества природи (наприклад, на святі Ярили). Навіть фігура сатани, хоча зовсім нова, убрана в старі, традиційні образи зооморфних божеств — козла, дракона й т.д.

Більше читайте тут: [1]