Відмінності між версіями «Поцілунок»

Версія за 20:48, 25 листопада 2014

Бориса Грінченка

ПОЦІЛУНОК, -нку, м. Поцѣлуй.

Інші словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПОЦІЛУНОК, , нку, чол.

1. Дотик губами до кого-, чого-небудь як вияв любові, ласки і т. ін. Брати, обмінявшись щирим поцілунком, пішли на спочинок (Іван Франко, VI, 1951, 219); Цілує [Лукаш] її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком (Леся Українка, III, 1952, 215); [Стьопа:] Дванадцять годин... Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (Олександр Корнійчук, I, 1955, 87); * Образно. Ми за руки взялися. На лице твоє миле ліг ясного проміння поцілунок палкий (Володимир Сосюра, II, 1958, 60); * У порівняннях. Море гойдалось. І як тільки воно одхилялось од скелі, вона одкривала червоні ясна. Але зараз м'яким любовним рухом, як поцілунком, море знов затуляло той свіжий здоровий рот (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 299);

// Звук, що супроводить такий дотик. Тихли згодом слова, чувся шепіт і довгий, щемливий поцілунок... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 31); Гільом почув два поцілунки: мати поцілувала сина і син поцілував матір (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 43);

// Ніжний привіт, переданий усно або в листі. Моє щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим (Леся Українка, V, 1956, 133); Знаю — любить [Марійка] мене, Знов пишу: «Приїзди!..» «Не спіши!» шле одвіт з поцілунками (Степан Олійник, Вибр., 1959, 198).

Осипати (всипати, обдавати, покривати, окривати і т. ін.) поцілунками кого, що — гаряче цілувати. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Марко Вовчок, I, 1955, 294); — Може, й голова злетить к чорту... — Не дай боже! Що ти говориш? — жахалася Орися, пригортаючи до себе його кучмату голову та покриваючи її поцілунками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 267); Посилати поцілунки — подавати знаки привіту рукою від губ у напрямку до когось. В кімнаті з'являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей... Тайах із Севом виходять, усміхаючись нам і посилаючи поцілунки (Юрій Яновський, II, 1958, 135); Поцілунок рукою (повітряний, летючий) — знак привіту, переданий рукою від губ у напрямку до когось. Біжить [Любов] на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою (Леся Українка, II, 1951, 60); Хотіла [Зоя] розцілувати його, але він.. так замахав руками, що Зоя не могла приступити до нього. Послала йому повітряний поцілунок і з тим пішла (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 222); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Іван Кочерга, II, 1956, 490).

Етимологічний словник української мови у семи томах / Укладачі: Р.В. Болдирьов, В.Т. Коломієць, А.П. Критенко та ін. – К. : Вид-во «Наукова думка», 1982. – Т. 2. – С. 192.

ПОЦІЛУНОК, Поцілуй. Поцілуйко, поцілунок, поціль –див. цілувати

ПОЦІЛУНОКткого (целовать, лриветствовать или здравствовать целостно, всецело; посему цаловать, южн. зап. менее правильно), облобызать, приложиться устами, губами, чмокнув. Поцеловать крест, присягнуть. Припав, поцеловал родную землю. Губы зудят -к поцелуям. Поцеловаться с кем, поцеловать друг друга взаимно. Они обнялись и поцеловались по-польски, в плечи. Поцелуйся с ним. Поцелованье ср. действ. по глаг. Поцелуй м. целованье, лобызанье, однократное приложенье уст, в знак любви, дружбы, привета, уваженья и пр. Баранки в Валдае, продажные, а поцелуй на придачу идет. Поцелуями не проживешь, о неимущей чете. На поцелуи, что на побои, ни весу, ни меры. Поцелуй Христа предал, о коварстве. До первого поцелуя! до свиданья. Отдать кому поцелуй, целованье, привет. Посылаю детям матерный поцелуй свой, на письме. Роса, поцелуй небес. *Первый поцелуй весны, первый теплый день. Поцелуева горка, Поцелуев мост (петерб.), Поцалуев кабак, названья прощальных мест, при проводах и расставаньи. Поцелуйный привет. Поцелуйные губы, свадебная песня. Поцаловки ж. мн. кур. орл. сшивалки, сговор, рукобитье: жених и невеста подносят друг другу по трижды вина, целуясь, а она дарит его ручником, ширинкою. Поцель нареч. пск. всклень, полно, по край, дополна.

Іноземні словники

Толковый словарь В. Даля

• ЖЕМЧУГ м. а стар. женчюг, собират. самородные шарики, образующиеся в раковинах, особ. в жемчужнице ж., причисляемые к драгоценным украшениям и употребляемые то борками и бусами, то в различной обделке, как каменья. Индийская жемчужница, авикул, перловка, Meleagrina, Mytilus, а речная, Unio. Китайский жемчуг, крошеный перламутр. Доброе словно в жемчуге ходит. Петуху ячменное зерно жемчужины дороже. Жемчуг гарнцами пересыпают. Жемчужина ж. одно зерно самокатного жемчуга; крупное: бурмитское. | Редкость, драгоценность, особ. о красавицах. Жемчужный, из жемчуга состоящий, к нему относящийся. Жемчужная раковина, жемчужница. Жемчужная матка, перламут(р), каменистая оболочка жемчужного блеска внутри некоторых раковин. Жемчужный блеск, схожий с блеском жемчуга. Жемчужное сущ. ср. всякий жемчужный убор, наряд. Жемчужник м. торгующий жемчугом. | Кокошник, сорока, украшенная жемчугом. | Жемчужная девичья поднизь. | Наросты на оленьих рогах. Жемчужиться, о девице, спесиво красоваться, непомерно дорожа собою.
  

Ефремова Т. Ф. Новый словарь русского языка. Толково-словообразовательный. – М.: Русский язык, 2000

Же́мчуг м.

• Драгоценные перламутровые образования круглой, овальной или неправильной формы белого, розового или черного цвета, возникающие в раковинах некоторых моллюсков.
  

• Изделия, украшения из таких образований.

Ілюстрації

Медіа

Додаткові дані

• Як вирощують жемчуг
  
• Найбільша жемчужна в історії
  

Цікаві факти

• Магічні властивості жемчуга
  
• Плиний Старший (Фрагмент из Naturalis historia: XXXVII, V-VI)
  
• Новые данные в области биоминералогии — А. Г. Жабин

Джерела та література

1. Словник Бориса Грінченка
2. Етимологічний словник української мови у семи томах / Укладачі: Р.В. Болдирьов, В.Т. Коломієць, А.П. Критенко та ін. – К. : Вид-во «Наукова думка», 1982. – Т. 2. – С. 192.
3. Ефремова Т. Ф. Новый словарь русского языка. Толково-словообразовательный. – М.: Русский язык, 2000
4. Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
5. Толковый словарь В. Даля