Відмінності між версіями «Право»

Версія за 20:47, 11 травня 2014

І. Право, -ва, с. 1) Право, законъ. Без суда й права. Ном. № 4050. Так король і дав їм права. ЗОЮР. І. 166. Шукати захисту під правом польським. К. ПС. 26. 2) Тяжба, процессъ, дѣло въ судѣ. З Богом до права не підеш. Фр. Пp. 77. А донька матір все проклинає, а син на вітця право тягає. Гол. II. 21. Ой бо син вітця до права тягне. Гол. II. 22. 3) Слѣдуемое. А ви, люде, знайте, наше право дайте: наше право калача. Гол. IV. 526. 4) Образъ, манеръ, способъ. Вносить ту курку..., а там черепаха (з курки зробилася). Так як накрито було двома полумисками, так і в черепахи череп’я зверху і зісподу... То черепаха таким правом. Драг. 10.

ІІ. Право, нар. 1) Прямо. Право стоїть. Черк. у. Виходить панночка та й право до пана мого. Федьк. 2) Истинно. Право відказав єси. Єв. Л. X. 28. Ум. Праве́нько, праве́сенько. Шлись я, братіку, правесенько ходив. Гліб. 28. Пра́во — це обумовлена ​​природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу<ref>Шаблон:Книга</ref>.

Термін Пра́во вживається як у юридичних, так і в неюридичних значеннях:

1. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або більшості народу.

2. Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3. Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи тощо, захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і та ін.

4. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. // Мати у своїй владі. // Перевага, привілей, надані кому-, чому-небудь. // Офіційний дозвіл, допуск до виконання якихось обов'язків, до зайняття певної посади, вступу до вищого навчального закладу і т. ін. Наприклад:

• Права людини — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.
• Право вето — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, прийнятий парламентом.
• Право голосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.
• Право власності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.
• Право петицій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.
• Право притулку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.
• Магдебурзьке право — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.

5. Наука, юриспруденція.

Розуміння права

Ідея права

Шаблон:Main Шаблон:Main Шаблон:Цитата Шаблон:Цитата

Об'єктивне право

Пра́во (в об'єктивному розумінні) — система загальнообов'язкових, формально визначених норм, встановлених і санкційованих силою держави і спрямованих на регулювання поведінки людей та їх колективів відповідно до прийнятих в даному суспільстві засад соціально-економічного, політичного та духовного життя. Норми права регулюють суспільні відносини, визнаючи правомірними чи неправомірними певні діяння (дії або бездіяльність), дозволяють або забороняють певні відносини між людьми і об'єднаннями, забезпечують існування суспільства на засадах справедливості, добросовісності, розумності, і забезпечують відповідальність і покарання для тих, хто не дотримується встановлених правил поведінки.

Право є об'єктивним у тому сенсі, що безпосередньо не залежить від волі та свідомості конкретної особи та не належить їй<ref>Шаблон:Книга</ref>.

У розвинутих суспільствах право пов'язане з державою і не може існувати окремо від нього, оскільки його загальнообов'язковість забезпечується заходами державного впливу, а самі норми як правило приймаються, змінюються або скасовуються тільки державними органами. У суспільствах, де державна влада відсутня чи її вплив дуже слабкий, правові взаємини можуть регулюватися встановленими традиціями, релігією.

У свою чергу держава не може існувати без права, тому що нормами права регулюються державний лад, а це форма правління держави, її територіальний устрій, політичний режим. А також організація і порядок діяльності державних органів, міри покарання за невиконання обов'язкових указівок держави, а також інші суспільні відносини, важливі для існування держави.

Поняття «Об'єктивне право» вживається тільки в однині.

Суб'єктивне право

Пра́во, або ж права́ (право в суб'єктивному розумінні) — це офіційно визнані можливості, які має в своєму розпорядженні фізична чи юридична особа. Тобто, це право, що належить окремій особі — суб'єкту права<ref>Шаблон:Книга</ref> і є мірою її можливої поведінки.

Наприклад, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров'я, майно тощо, організації мають право на майно, провадження господарської діяльності, та ін.

Суб'єктивне право — саме те право, що вживається як в однині, так і в множині (див. суб'єктивні права).

Природне право

Виділяють таке поняття, як природне право, тобто мається на увазі сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відображають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватися взаємовідносини між людьми, а тому є вічними і незмінними, як сама природа.

Досліджували феномен природного права такі мислителі як Сократ, Платон, Аристотель, Фома Аквінський, Гроцій, Гоббс, Локк, Руссо, Кант, Гегель.

«Природне право — це природні закони суспільного життя людей, які мають втілюватись у законодавстві і правовій культурі людей. Закони природного права не є вічними і незмінними, вони змінюються разом із зміною і розвитком самої природи суспільного життя людей. Це означає, що ті природні закони, які були притаманні, скажімо, первісному суспільству, вже не є природними для сучасного суспільства — вони стають для нього протиприродними, бо змінилася природа самого суспільства. Так само як природа людського суспільства не є незмінною, не є вічними і незмінними і закони природного права» (О. М. Костенко).

Природне право протиставляється позитивному (створеному людьми).

Наука права

Наукова і навчальна дисципліна, що вивчає право як теорію, що включає загальну теорію права, держави, та окремі галузі права, називається правознавством.

Джерела права

Шаблон:Main Джерело права — це сила, що створює право<ref>Шаблон:Книга</ref>. Джерелами (або формами) права в різних правових системах визнаються:

• Нормативно-правовий акт;
• Правовий прецедент;
• Правовий (санкціонований) звичай;
• Договір (у тому числі Нормативний договір, Міжнародний договір);
• Релігійні тексти (Коран, Сунна, Біблія, Талмуд).

Цей перелік не є вичерпним, особливо з історичної точки зору.

Принципи права

Шаблон:Main Шаблон:Цитата Принципи права — це аксиоматичні поняття, на яких будується і функціонує правова система.

Загальні принципи права:

• Принцип свободи — право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної;
• Принцип справедливості — право виступає як міра справедливості;
• Принцип рівності — це рівність усіх перед законом, рівність прав і обов'язків, незалежно від національної релігійної й іншої приналежності, службового й іншого положення, рівна відповідальність перед законом;
• Принцип гуманізму  — це право на життя, здоров'я, особисту волю і безпеку, право на охорону своєї честі і репутації, недоторканість особи й ін;
• Принцип демократизму  — означає, що право і законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню і представницьку демократію;
• Принцип законності — виражається у вимогах а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили); б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом; в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

Серед основних принципів права деякі вчені називають правові презумпції та аксіоми.

Принципи права слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні.

Функції права

Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставами

За сферою правового впливу розрізняють такі функції:

• економічна — регулювання економічних відносин;
• політична — регулювання політичних відносин;
• ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;
• екологічна — регулювання відносин природокористування;
• культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин:

• нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;
• інформаційна — доведення до відома змісту державної волі;
• комунікативна — сприяння організації правовідносин між їх учасниками;
• орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;
• виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;
• захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.

За характером впливу:

• статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;
• динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;
• установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;
• інтегративна — системоутворюючий вплив на суспільні відносини;
• охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;
• запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою, на яку поширюються функції права:

• загальноправова;
• міжгалузева;
• галузева;
• правовий інститут;
• норма права.

Система права

Шаблон:Main Система права— це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права, що полягає в об'єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права<ref>http://book.li.org.ua/ua/map/r2/r24/</ref> (елементи системи права). Це комплекс юридичних норм певної держави, який характеризується єдністю, узгодженістю, взаємопов'язаністю.

У системі права існують глобальні розподіли (дихотомії) «Матеріальне-процесуальне» та «Публічне-приватне».

• Матеріальне право регулює суспільні відносини, які реально склалися між людьми (суб'єктами права) і мають бути організовані. Схематично, матеріальні норми відповідають на питання «що?»
• Процесуальне право регулює порядок вирішення конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів тощо. Схематично, процесуальні норми відповідають на питання «як?»

Шаблон:Цитата

• Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють сферу публічних (державних) інтересів. Юридичний пріоритет має воля органів державної влади, хоча спрямована вона на захист інтересів особи та населення в цілому. До публічного права належать конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, процесуальне право.
• Приватне право — сукупність правових норм, які регулюють сферу приватних інтересів окремих осіб, громадян та їх об'єднань. Це норми цивільного, торгового, господарського тощо права.

Приватне і публічне право взаємопов'язані, оскільки держава захищає приватні інтереси осіб, а особи здійснюють свою майнову, господарську діяльність хоча і незалежно від влади, але на основі визначених державою норм, тобто приватне право ґрунтується на публічному праві, яке охороняє і захищає норми приватного.

Правові інститути

Інститут права (правовий інститут) — сукупність правових норм, які:

1. регулюють однорідні суспільні відносини, які зв'язані між собою як якісно самостійна та відокремлена група
2. є суттєвими і самостійними, утворюють цей інститут в межах комплексної галузі права
3. регулюють окремий вид суспільних відносин і становлять відокремлену частину в межах галузі права.
   

Існують такі ознаки інституту права:

• наявність сукупності правових норм
• їх юридична однорідність
• об'єднання норм права стійкими закономірностями і зв'язками.
  

Інститут права розрізняються залежно від підстав: галузеві (за галузями права: державні, сімейні, цивільні, житлові тощо), за роллю, яку вони виконують (предметні і функціональні), за типом відносин, що ними регулюються (матеріальні і процесуальні), залежно від закріплення норм (загальні і спеціальні).

Підгалузі права

Підгалузь права — сукупність (об'єднання) правових інститутів, яка об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Регулює специфічне коло правовідносин в межах сфери правового регулювання відповідної галузі права.

На відміну від інституту права, не є обов'язковим елементом галузі права.

Наприклад, існують парламентське, муніципальне право, виборче право в межах конституційного права; бюджетне, валютне, податкове право в межах фінансового права; авторське, спадкове тощо в межах цивільного права; корпоративне право в межах господарського права; гірниче право, лісове право в межах екологічного права.

Галузі права

Система права поділяється на галузі права залежно від предмету та методу правового регулювання.

• Предмет правового регулювання — це суспільні відносини, які регулюються даними юридичними нормами. Елементами предмету правового регулювання є суб'єкти, їх поведінка, об'єкти (предмети та явища, з приводу яких виникають правові відносини), соціальні факти (обставини, випадки), через які настають чи припиняються правові відносини.
• Метод правового регулювання — спосіб впливу владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних способів. Визначає, як право реагує на суспільні відносини. Обумовлюється характером зв'язків між суб'єктами (рівність чи підлеглість), способом регулювання (заборона, заохочення, дозвіл, зобов'язання тощо), юридичними наслідками (заохочення чи юридична відповідальність).

Отже, галузь права — це система юридичних норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя.

Галузі права можна поділити на такі три види:

• Фундаментальні (профілюючі) галузі права: утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права, є «юридично первісні» (тобто утворюють правовий матеріал, що використовується при формуванні інших галузей права). До таких належать конституційне право, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право.
• Спеціальні галузі права: правові режими пристосовані до особливих сфер життя суспільства. Це трудове, земельне, сімейне право (хоча його статус — галузі чи підгалузі права — в юридичній науці точно не визначено<ref>Сімейне право РФ Шаблон:Ref-ru</ref><ref>В Німеччині сімейні відносини регулюються Цивільним кодексом (книга 4) Шаблон:Ref-en</ref>) тощо).
• Комплексні галузі права: сполучення різнорідних інститутів фундаментальних та спеціальних галузей права. До них належать господарське право, морське право та інші.

Основні галузі права

• Конституційне право — сукупність правових норм, які регулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави та місцевого самоврядування, тобто відносини між людиною, суспільством і державою. Метод правового регулювання імперативний (тобто нерівність суб'єктів відносин, регулювання «зверху донизу», держава видає владні приписи, вказівки, які обов'язкові до виконання). Норми конституційного права є провідними щодо інших галузей права. Джерелом конституційного права України та більшості інших країн є Конституція<ref>Шаблон:Книга</ref>.
• Цивільне право — сукупність правових норм, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини (честь, ім'я, авторство тощо) між громадянами. Виникають ці правовідносини з приводу володіння, користування і розпоряджання власністю, її продажем та купівлею, спадкоємства тощо між фізичними та юридичними особами — суб'єктами цивільного права. Ознаками суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права, є рівність суб'єктів права, відсутність відносин влади і супідрядності. Тому метод правового регулювання диспозитивний (або автономний: дозволяє суб'єктам права самостійно обирати модель поведінки або укладати самостійні документи, які будуть їх врегульовувати). Джерелом цивільного права в Україні є Цивільний кодекс України.
• Адміністративне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають під час виконання органами державної влади виконавчо-розпорядчої діяльності. Ці відносини є предметом правового регулювання, метод (правового регулювання) імперативний. Однією з сторін завжди виступає посадова особа чи державний орган. Існує багато джерел адміністративного права.
• Фінансове право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають під час виконання державою дій, які пов'язані з формуванням і виконанням бюджету, грошовим обігом, податками тощо. Суб'єктами цих відносин є органи держави, а також фізичні та юридичні особи. Методами правового регулювання є ревізії, контроль, владні приписи. Джерелами фінансового права в Україні є Податковий кодекс (та аналогічні законодавчі акти відповідних країн, наприклад, Internal Revenue Code (Title 26 USA code) у США, Tax Administration act 1994 Нової Зеландії, Податкові кодекси Туркменістану, Білорусі, Російської Федерації тощо), Бюджетний кодекс тощо.
• Земельне право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням землею. Методами правового регулювання є дозволи та заборони. Джерелами земельного права в Україні є Земельний кодекс України, Закони України «Про охорону земель», «Про оренду землі», «Про землеустрій» тощо, частково Податковий кодекс України; аналогічні нормативно-правові акти інших країн (земельні кодекси Білорусі, РФ тощо, Цивільні кодекси Квебеку, Німеччини та ін.).
• Екологічне право об'єднує правові норми, які регулюють відносини у сфері освоєння, використання та охорони природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобігання екологічно шкідливого впливу діяльності людини на її середовище існування, забезпечення раціонального природокористування. Правові норми цієї галузі визначають порядок охорони природи, порядок проведення контролю за дотриманням нормативів якості навколишнього середовища тощо. В Україні джерелами екологічного права є Земельний, Лісовий, Водний кодекси, Кодекс України про надра, Закони України «Про тваринний світ», Закон України «Про природний заповідний фонд», Гірничий закон України, Закони «Про рослинний світ», «Про бджільництво» та інші аналогічні нормативно-правові акти. Крім того, джерелом міжнародного екологічного права є Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку та інші аналогічні міжнародні правові акти.
• Трудове право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини між наймодавцем і працівником: організація праці, робочий час і час відпочинку, вид та розмір заробітної плати, умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин тощо. Суб'єктами права є працівники, з одного боку, та організації, підприємства — з іншого, а також профспілки. В Україні джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України, в Білорусі та РФ — Трудові кодекси.
• Кримінальне право об'єднує правові норми, які визначають суспільно небезпечні діяння (злочини) та міру відповідальності за їх вчинення. Кримінальне законодавство визначає коло державних органів, їх права та обов'язки щодо осіб, які вчинили злочин, складові злочинів, види санкцій та порядок їх призначення тощо. Метод регулювання імперативний (заборони). Джерелом кримінального права є Кримінальні кодекси відповідних країн, зокрема Білорусі, Таджикистану, Росії, України, В'єтнаму (Penal Code), Нової Зеландії (Crimes Act 1961) тощо.
• Цивільно-процесуальне право — сукупність правових норм, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми галузі визначають права та обов'язки сторін, між якими виникла суперечка про право (позивачів і відповідачів), судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ, порядок подачі позову, підсудність та інші питання, які виникають під час розгляду судами цивільних справ. Джерелом галузі права є Цивільний процесуальний кодекс.
• Кримінально-процесуальне право об'єднує правові норми, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Метод правового регулювання імперативний (зобов'язальний). Джерелом кримінально-процесуального права є Кримінальний процесуальний кодекс.

Право і мораль

І право, і мораль є засобами соціального регулювання. Їх норми (як правові норми, так і моральні) є соціальними, існують в реальній поведінці людей, протидіють свавіллю. Проте, вони мають різне походження і функції, що зумовлює чіткі відмінності між ними:

Право і релігія

Шаблон:Main Шаблон:Цитата

Право і закон

Шаблон:Main «Право створюється суспільством, а закон — державою» (відома юридична формула).

Див. також

• Неправо
• Суспільство
• Держава
• Мораль
• Етика
• Закон
• Правова система
• Законодавство

Примітки

Шаблон:Reflist

Література

Шаблон:Портал Шаблон:Вікіцитати1

• Шаблон:ТСУМО
• Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права
• Копєйчиков В. В. Правознавство: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003
• Шаблон:Книга
• Алексеев С. С. Право. М., 1999, та ін.
• Котюк, І. І. Курс правознавства. Частина І: Основи теоріїї держави і права : Навч. посіб. / І. І. Котюк, О. І. Котюк. — К. : Версія, Видавець Іван Котюк. — 2003. — 224, [2] с. — ISBN 966-96358-1-0.
• Правознавство: Підруч. / А. І. Берлач, Д. О. Карпенко, В. С. Ковальський, А. М. Колодій, А. Ю. Олійник, О. О. Лідопригора; за ред. В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія. — Київ: Юрінком Інтер, 2006. — 748 с. ISBN 966-667-154-9.
• Гавриленко О. А. Основні риси права скіфських ранньодержавних утворень // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 1. — С. 17-22.

Шаблон:ПравоШаблон:Link GA

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Медіа

Див. також