Відмінності між версіями «Ива»

Версія за 11:20, 25 лютого 2014

Словник Грінченка

Ива, -ви, ж. Ива. Salix Caprea L. ЗЮЗО. І. 134. (Верба)

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВЕРБА, и, жін. Дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками. А над самою водою Верба похилилась (Тарас Шевченко, II, 1953, 8); Хутірець обріс вербами та осокорами (Іван Микитенко, II, 1957, 18).

• Плакуча верба — вид верби, що має довгі звисаючі гілки. З опущеним віттям стоять на острові старі плакучі верби (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 121).
• Верби золоті ростуть де, за ким — про недоладні, нерозумні дії кого-небудь.

Де Хаброня ступить, там золоті верби ростуть (Нечуй-Левицький, III, 1956, 258); На вербі груші — безглузда вигадка, нісенітниця. — Ти розкажеш такого, що на вербі груші, а на сосні яблука ростуть (Марко Вовчок, I, 1955, 319).

Словники ABBYY Lingvo

Верба (дерево із гнучким гіллям, цілісними листками й зібраними в сережки одностатевими квітками), рокита

Фразеологічний словник

ВЕРБА

золоті́ ве́рби росту́ть. Нічого путнього не виходить. От тепер, думаю, щось та буде, бо де Хаброня ступить, там золоті верби ростуть (І. Нечуй-Левицький); — Від його панського слова золоті верби ростуть (М. Стельмах); — Додому зараз! На себе нарікай, як у тебе спина від ременя щемітиме. Де не підеш — то за тобою золоті верби ростуть... (М. Понеділок). золоте́ ве́рб’я росте́. Куди не повернешся — золоте верб’я росте (М. Номис).

пови́снути на гілля́ці (на вербі́). 1. Заподіяти собі смерть; повіситися. (Домаха:) Коли б одна була, може б у річку кинулася або повисла на гілляці; а тепер мушу жити, хоч важко..! (М. Кропивницький); Коли б повиснув на вербі котрийсь з Мартинчуків чи Загайчиків, то й дитина вказала б пальцем на Аркадія як морального призвідцю злочину (Ірина Вільде). 2. Бути страченим через повішення. — А ти забула, що я давно на смерть вирокований (приречений), що коли б упіймали зараз, то вже завтра, може, повис би на гілляці (В. Гжицький). як ви́росте гарбу́з на вербі́, зі сл. бу́де, ста́не, ірон. Уживається як категоричне заперечення змісту зазначеного слова; ніколи не (буде, стане). А я ж думав — серце буде навіки твоє, Одказала дівчинонька: “Ось годі тобі! Тоді буде, як виросте гарбуз на вербі” (Л. Глібов).

як (мов, ні́би і т. ін.) чорт до сухо́ї верби́, зі сл. причепи́тися, прили́пнути і под., грубо.Дуже сильно. — Клятий Ботушкан причепиться до мене як чорт до сухої верби і хоче, аби я йому ще один рік задурно робив (Казки Буковини..).

як (мов, ні́би і т. ін.) чорт у суху́ гру́шу (у стару́ вербу́), зі сл. закоха́тися, грубо, ірон. Дуже сильно. Маланка бачить, що закохався Дмитро, як чорт у суху грушу (М. Зарудний); Провідний інженер об’єднання з перших же днів як чорт в стару вербу закохався в молоденьку Галочку-веселуху (З журналу).

Іноземні словники

Oxford dictionary

Willow noun a tree or shrub of temperate climates which typically has narrow leaves, bears catkins, and grows near water. Its pliant branches yield osiers for basketry, and the timber is traditionally used to make cricket bats. Genus Salix, family Salicaceae: many species Origin: Old English welig, of Germanic origin; related to Dutch wilg

Cambridge dictionary

Willow a tree that grows near water and has long, thin branches that hang down, or wood from this tree

OneLook Dictionary

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

• Верба — один з українських народних символів. Оспівана в ряді художніх творів, народних піснях, казках.
• Символізує верба рід і в замовляннях, де сімсот коренів мають те саме значення, що й сімсот віток-квіток: «Під сонцем, під жорстоким, і під лісом, під чорним, під високим, там стоїть верба; під тією вербою сімсот коренів, а на тій вербі сімсот канатів, а на тих канатах видить сидить цар Хан і цариця Ханиця…»

В цьому замовлянні виступає верба й як символ предвічного всесвітнього Дерева, що служить житлом для істот, які мають «силу на ввесь світ…» Зрештою, як указував Дикарев, верба в замовляннях зустрічається далеко рідше від дуба, другого ідеального дерева української народньої творчості, бо верба належить царству світла, сонця, а дуб — темряви.

• Як символ суму, вербу садять на могилках: «До весняного Миколи не можна купатися, бо з чоловіка верба виросте», — себто, він помре, його поховають, а на його посадять вербу, — все це символічно висловлено в двох словах! На Буковині до труни кладуть вербові прутики, на які звичайно й лягає тіло покійного (Зап. Ю. 3. Отд. II, 351).