Відмінності між версіями «Глухий»
(→Зовнішні посилання) |
(→Сучасні словники) |
||
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
− | + | ГЛУХИЙ, а, е. | |
+ | |||
+ | 1. Який нічого не чує або недочуває. Немає більше глухого од такого, що не хоче слухати (Номис, 1864, № 4677); Мовчить баба та своє провадить Глуха, видко (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 454); Даремно прислухається [дуб]. Однаково нічого не почує, бо вже глухий як пень (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 7); | ||
+ | // у знач. ім. глухий, хого, чол.; глуха, хої, жін. Той (та), що нічого не чує або недочуває. Розуміється, як глуха в танцях! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 237); О, всемогуча пісне! Твоєму чарові лише глухий як пень Не підкоряється (Максим Рильський, II, 1946, 144); | ||
+ | // перен. Який не прислухається до чиєїсь думки, який нечуйно ставиться до людей; нечуйний, байдужий. Глухий і німий Чіпка як до вітання матінки, так і до жартів доньки (Панас Мирний, II, 1954, 217); Хто ж зарадить лихові?.. Навколо великий глухий світ, мовчазний і холодний (Михайло Чабанівський, Балкан. весна. 1960, 127). | ||
+ | |||
+ | 2. Який нечітко чується; приглушений (про звуки). Здалека, від Борислава, доносив вітер глухі окрики і співи (Іван Франко, I, 1955, 81); Глухий і короткий постріл гримнув у степу (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 167); | ||
+ | // перен. Прихований. В мені тоді озивалась глуха ураза проти тебе (Леся Українка, III, 1952, 688); Суперечності між старим і новим, глуха і напружена боротьба між ними часто є темами віршів Тичини (Поезія і революція, 1956, 174) | ||
+ | |||
+ | 3. Дуже зарослий непрохідний, дикий, порозчищений. Місце було глухе та дике! Столітні дуби, височенні осокори та широковіті липи укривали його своєю тінню (Панас Мирний, IV 1955, 157); У глухім поліськім гаї. Там, де місяць спать лягав, Де ховатись звір привик, Прожи вас. дід-лісник (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 56). | ||
+ | |||
+ | 4. Віддалений від культурних нентрів, відсталий. [Панса:] Потім заберетесь в яку глуху провінцію, а згодом, як все забудеться, і в Рим вернетесь (Леся Українка, II, 1951, 460); — Час уже наше глухе село виводити на радянську дорогу (Іван Микитенко, II, 1957, 362); | ||
+ | // Зовсім тихий, безлюдний. З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер — і розіслався по глухому подвір'ю... (Панас Мирний, II, 1954, 181); Полковник Шрам вів далі свій загін зовсім глухими дорогами, обминаючи міста і навіть великі села (Вадим Собко, Вогонь.., 1947, 204); На якійсь глухій станції у вагон увалилася ціла юрба дівчат (Андрій Головко, II, 1957, 7). | ||
+ | |||
+ | 5. Зовсім закритий, без отворів; суцільний, непроникний Що на мову на Петрову В глухій домовині Усміхнуся, скажу йому: «Орле сизокрилий, Люблю тебе й на сім світі, Як на тім любила» (Тарас Шевченко, I, 1951, 156); Охайний вдовин будиночок за високим глухим парканом потопав у кущах черемхи, бузку (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 202); | ||
+ | // Наглухо застебнутий, закритий (про одяг). Один [англійський службовець] на другого схожий цілком — Ті ж самі обличчя в зморшках тієї ж нудьги й безнадії,- Однакові вкрито серця стандартним глухим сюртуком (Микола Бажан, Роки, 1957, 192). | ||
+ | |||
+ | 6. перен. Дуже пізній, глибокий (про ніч, осінь і т. ін.). Як в північ самую глухую Еней лиш тілько мав дрімать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарі гарну мать (Іван Котляревський, I, 1952, 212); В літній ясний день, коли сонечко весело сяє на небі, — пізнавали люди, яка пора; але вночі або в глуху осінь не вміли дати собі ради (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 7); * Образно. Під гнітом царської сваволі, у темну ніч, у ніч глуху до світлої ішла я волі (Павло Тичина, II, 1957, 33). | ||
+ | ▲ Глуха кропива (Lamium, L.) — трав'яниста рослина, схожа на звичайну кропиву, але не пекуча. Садок, теж запустів, заглух, нечищені дорожки [доріжки] позаростали бур'яном-, глухою кропивою (Панас Мирний, IV, 1955, 205); Глухий приголосний — приголосний, який вимовляється без участі голосу; протилежне дзвінкий. На відміну від російської мови в українській заміна дзвінких приголосних глухими і навпаки, явище рідке і виразно виступає лише в небагатьох випадках (Художнє читання.. 1955, 76). | ||
+ | ♦ Глухий час; Глуха пора — відрізок часу, період, який характеризується застоєм, занепадом, відсутністю будь-якої діяльності. Тяжко було працювати учителеві в глухі царські часи, коли міністерство освіти дуже й дуже мало відпускало коштів на книжки.. і особливо на наочне приладдя (Павло Тичина, III, 1957, 131); Глуха тиша — цілковита тиша. Сто разів страшнішою від усякого шелесту була для нього та мертва, глуха тиша, що залягала в'язницю (Іван Франко, II, 1950, 280); Стояла глуха тиша. Люди міркували — хто і як поведе збори (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 245). | ||
+ | |||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 88. | ||
+ | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" |
Версія за 22:05, 23 січня 2014
Глухий, -а, -е. 1) Глухой. Глухому пісню співати. Ном. № 4679. Глухий як тетерук. Ном. № 8556. 2) Беззвучный, мертвый. В глухій домовині усміхнуся. Шевч. 269. 3) Пустой, запустѣлый, глухой. Глухий край. Куток зовсім глухий. О. 1862. IX. 65. 4) Глухий кінець (у воротях). Тотъ конецъ воротъ, гдѣ ихъ пята. В глухім кінці під ворітьми. АД. II. 9. 5) Глухий дуб. Дубъ, на которомъ листва держится цѣлую зиму. Борз. у. Прил. у. 6) Глуха кропива. Раст. a) Lamium maculatum L. ЗЮЗО. I. 126; б) Leonurus Cardiaca L. ЗЮЗО. І. 126. Ум. Глухенький, глухесенький.
Зміст
Сучасні словники
ГЛУХИЙ, а, е.
1. Який нічого не чує або недочуває. Немає більше глухого од такого, що не хоче слухати (Номис, 1864, № 4677); Мовчить баба та своє провадить Глуха, видко (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 454); Даремно прислухається [дуб]. Однаково нічого не почує, бо вже глухий як пень (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 7); // у знач. ім. глухий, хого, чол.; глуха, хої, жін. Той (та), що нічого не чує або недочуває. Розуміється, як глуха в танцях! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 237); О, всемогуча пісне! Твоєму чарові лише глухий як пень Не підкоряється (Максим Рильський, II, 1946, 144); // перен. Який не прислухається до чиєїсь думки, який нечуйно ставиться до людей; нечуйний, байдужий. Глухий і німий Чіпка як до вітання матінки, так і до жартів доньки (Панас Мирний, II, 1954, 217); Хто ж зарадить лихові?.. Навколо великий глухий світ, мовчазний і холодний (Михайло Чабанівський, Балкан. весна. 1960, 127).
2. Який нечітко чується; приглушений (про звуки). Здалека, від Борислава, доносив вітер глухі окрики і співи (Іван Франко, I, 1955, 81); Глухий і короткий постріл гримнув у степу (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 167); // перен. Прихований. В мені тоді озивалась глуха ураза проти тебе (Леся Українка, III, 1952, 688); Суперечності між старим і новим, глуха і напружена боротьба між ними часто є темами віршів Тичини (Поезія і революція, 1956, 174)
3. Дуже зарослий непрохідний, дикий, порозчищений. Місце було глухе та дике! Столітні дуби, височенні осокори та широковіті липи укривали його своєю тінню (Панас Мирний, IV 1955, 157); У глухім поліськім гаї. Там, де місяць спать лягав, Де ховатись звір привик, Прожи вас. дід-лісник (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 56).
4. Віддалений від культурних нентрів, відсталий. [Панса:] Потім заберетесь в яку глуху провінцію, а згодом, як все забудеться, і в Рим вернетесь (Леся Українка, II, 1951, 460); — Час уже наше глухе село виводити на радянську дорогу (Іван Микитенко, II, 1957, 362); // Зовсім тихий, безлюдний. З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер — і розіслався по глухому подвір'ю... (Панас Мирний, II, 1954, 181); Полковник Шрам вів далі свій загін зовсім глухими дорогами, обминаючи міста і навіть великі села (Вадим Собко, Вогонь.., 1947, 204); На якійсь глухій станції у вагон увалилася ціла юрба дівчат (Андрій Головко, II, 1957, 7).
5. Зовсім закритий, без отворів; суцільний, непроникний Що на мову на Петрову В глухій домовині Усміхнуся, скажу йому: «Орле сизокрилий, Люблю тебе й на сім світі, Як на тім любила» (Тарас Шевченко, I, 1951, 156); Охайний вдовин будиночок за високим глухим парканом потопав у кущах черемхи, бузку (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 202); // Наглухо застебнутий, закритий (про одяг). Один [англійський службовець] на другого схожий цілком — Ті ж самі обличчя в зморшках тієї ж нудьги й безнадії,- Однакові вкрито серця стандартним глухим сюртуком (Микола Бажан, Роки, 1957, 192).
6. перен. Дуже пізній, глибокий (про ніч, осінь і т. ін.). Як в північ самую глухую Еней лиш тілько мав дрімать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарі гарну мать (Іван Котляревський, I, 1952, 212); В літній ясний день, коли сонечко весело сяє на небі, — пізнавали люди, яка пора; але вночі або в глуху осінь не вміли дати собі ради (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 7); * Образно. Під гнітом царської сваволі, у темну ніч, у ніч глуху до світлої ішла я волі (Павло Тичина, II, 1957, 33). ▲ Глуха кропива (Lamium, L.) — трав'яниста рослина, схожа на звичайну кропиву, але не пекуча. Садок, теж запустів, заглух, нечищені дорожки [доріжки] позаростали бур'яном-, глухою кропивою (Панас Мирний, IV, 1955, 205); Глухий приголосний — приголосний, який вимовляється без участі голосу; протилежне дзвінкий. На відміну від російської мови в українській заміна дзвінких приголосних глухими і навпаки, явище рідке і виразно виступає лише в небагатьох випадках (Художнє читання.. 1955, 76). ♦ Глухий час; Глуха пора — відрізок часу, період, який характеризується застоєм, занепадом, відсутністю будь-якої діяльності. Тяжко було працювати учителеві в глухі царські часи, коли міністерство освіти дуже й дуже мало відпускало коштів на книжки.. і особливо на наочне приладдя (Павло Тичина, III, 1957, 131); Глуха тиша — цілковита тиша. Сто разів страшнішою від усякого шелесту була для нього та мертва, глуха тиша, що залягала в'язницю (Іван Франко, II, 1950, 280); Стояла глуха тиша. Люди міркували — хто і як поведе збори (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 245).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 88.