Відмінності між версіями «Блищати»
(→Зовнішні посилання) |
|||
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| + | |||
| + | БЛИЩАТИ, щу, щи́ш, недок. | ||
| + | |||
| + | 1. чим і без додатка. Світитися яскравим світлом; сяяти. Не блищало сонечко.. — Дощ ішов і вітер вив (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 175); На небі зірочки блищали (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 275); | ||
| + | // Давати блиск, бути блискучим. Не все то золото, що блищить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 178); Під гаєм в'ється річенька... Як скло, вода блищить (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 126); Всі машини і прилади блищали, як дзеркало (Іван Франко, III, 1950, 192); Десь далеко блищить в передвечірньому сонці шпиль дзвіниці (Олександр Корнійчук, I, 1955, 151); | ||
| + | // Виділятися білизною, блиском (про очі, зуби, тіло); біліти; лисніти. Венгерки.. сміялись.. їх білі зуби блищали через тонкі розтулені губи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 395); Хома з перекривленим ротом, весь мокрий, блищав од поту (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 88); Очі її блищали недобрим вогнем, проте вона стримала себе (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 32). | ||
| + | |||
| + | 2. перен. Вражати зовнішнім блиском, пишністю. Хотілось би бути матір'ю, жити родинним тихим, супокійним життям — хотілось би і на балах та виставах блищати красою одягу, фігури (Гнат Хоткевич, I, 1966, 54). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 200. | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 20:15, 23 січня 2014
Блища́ти, -щу́, -щи́ш, гл. Блестѣть. Що не вітроньки шумлять, ні водоньки блищать. Чуб. V. 852.
Зміст
Сучасні словники
БЛИЩАТИ, щу, щи́ш, недок.
1. чим і без додатка. Світитися яскравим світлом; сяяти. Не блищало сонечко.. — Дощ ішов і вітер вив (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 175); На небі зірочки блищали (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 275); // Давати блиск, бути блискучим. Не все то золото, що блищить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 178); Під гаєм в'ється річенька... Як скло, вода блищить (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 126); Всі машини і прилади блищали, як дзеркало (Іван Франко, III, 1950, 192); Десь далеко блищить в передвечірньому сонці шпиль дзвіниці (Олександр Корнійчук, I, 1955, 151); // Виділятися білизною, блиском (про очі, зуби, тіло); біліти; лисніти. Венгерки.. сміялись.. їх білі зуби блищали через тонкі розтулені губи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 395); Хома з перекривленим ротом, весь мокрий, блищав од поту (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 88); Очі її блищали недобрим вогнем, проте вона стримала себе (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 32).
2. перен. Вражати зовнішнім блиском, пишністю. Хотілось би бути матір'ю, жити родинним тихим, супокійним життям — хотілось би і на балах та виставах блищати красою одягу, фігури (Гнат Хоткевич, I, 1966, 54).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 200.
Ілюстрації
|
|
|
|
