Відмінності між версіями «Вівсина»

Версія за 22:10, 19 січня 2014

Вівсина, -ни, ж. Зерно овса (одно).

Сучасні словники

Овес (Avena) — рід з 27 видів трав родина Тонконогові (Poaceae).

Ботанічна характеристика

Рід вівса — Avena L. — об'єднує диплоїдні (2n-14), тетраплоїдні (2n-28) та гексаплоїдні форми (2n-42), однорічні й багаторічні рослини. До однорічних видів вівса, яких нараховують 14, належать три культурні види: посівний — A. Sativa L. (2n-42), візантійський, або середземноморський, — A. byzantina C. Koch (2n-42) та піщаний — A. strigosa Schreb. (2n-14), а також поширені у нашій країні як засмічувачі дикорослі бур'янисто-польові види, зокрема вівсюг звичайний — A. fatua L. (2n-42) та вівсюг південний — A. ludoviciana Dur. (2n-42). Дикі форми вівса, на відміну від культурних, мають біля основи всіх зерен (А. fatua) або тільки нижнього зерна (A. ludoviciana) так звану підківку з опушеними краями, утворену потовщенням нижньої частини квіткової луски. При наявності підківок зернівки вівсюгів легко відокремлюються від колосків і при достиганні інтенсивно обсипаються поодинці (у звичайного вівсюга) або по дві-три зернини разом (у вівсюга південного). У культурних видів підківки немає і основа зернівки має вигляд рівної або злегка скошеної площинки. При достиганні культурний овес стійкіший проти обсипання. З культурних видів вівса в Україні поширений лише овес посівний. Візантійський овес має деяке поширення у Середній Азії. Піщаний овес відоміший в Україні як засмічувач посівного вівса; виробничого значення не має і трапляється рідко.

Історичні відомості

Вирощування вівса як зернової культури почалося близько 2500 років до нашої ери. Точне місце окультурювання невідоме, але в основному археологи вважають, що це сталося у східній Європі. За часів бронзового віку, коли коні вперше почали використовуватись як тяглова сила, овес почав широко культивуватись в північній та східній Європі, але в той же час його посіви були практично відсутні в регіоні Середземномор'я. Як раніше, так і тепер близько 95 % вівсу вирощується для годівлі тварин або як технічна культура, і лише 5 % для людського споживання. Зерно вівса має занадто мало клейковини, тому для виготовлення хліба воно ніколи не використовувалось.

Види

Види рослин, які культивуються:

• Avena sativa – Овес посівний. Зернова культура, що має глобальне значення і вид як правило, називають "Овес"
• Avena abyssinica – Ефіопський овес, напів-бур'ян, наполовину культурний, обмежується високогір'ями Ефіопії.
• Avena byzantina - в незначних кількостях вирощується на Близькому і Середньому Сході.
• Avena nuda – зернова культура, грає ту ж роль в Європі як це робить А.abyssinica в Ефіопії.
• Avena strigosa – ін. назва «чорний овес», вирощують на фураж в деяких районах Західної Європи і Бразилії.

Овес посівний

У виробництві поширений ярий і озимий овес. В Україні вирощують сорти ярого вівса.

Коренева система - мичкувата, проникає у ґрунт на трохи меншу глибину (до 1-1,5м), ніж у інших зернових хлібів, але має велику кількість кореневих волосків та високу засвоювальну здатність. Стебло — порожниста соломина, заввишки 80-140 см, завтовшки 4-4,5 мм, поділена на 4-7 міжвузлів. Стеблові вузли голі або опушені, на нижніх помітне антоціанове забарвлення. Листок - ланцетно-загострені, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко покриті восковим нальотом. Суцвіття — різного типу волоть: стиснута або одногрива (гілки притиснуті до осі й спрямовані в один бік), напівстиснута (гілки відходять угору під кутом до осі 30-40°), розлога (гілки спрямовані угору під кутом 60-70°), горизонтальна (гілки відходять під прямим кутом) та поникла (гілки звисають униз). Гілки розміщуються на осі півкільцями. На кінцях гілок першого і наступних порядків утворюється по одному дво-, триквітковому або багатоквітковому (у голозерного вівса) колоску. Колоскові луски бувають довгі (до 30 мм завдовжки), короткі (близько 20 мм), широкі (6-7 мм), вузькі (менше 5 мм); тонкі, перетинчасті, з поздовжнім жилкуванням. Квіткові луски у плівчастих форм вівса шкірясті, щільно охоплюють зернівку, але не зростаються з нею; за забарвленням — білі, жовті, сірі, коричневі; у голозерних — тонкі, перетинчасті (подібні до колоскових), жовтуваті, між якими вільно лежить зернівка. Зовнішні квіткові луски покриті опушенням або голі, на верхівці закінчуються двома зубцями. В остистих форм вівса на спинці зовнішньої квіткової луски утворюється остюк. Плід — плівчаста або гола зернівка. Маса 1000 зерен у посівного вівса становить 20-40 г, середня — 30-35 г; плівчастість — 22-34 %. Зернівки у голозерного вівса та звільнені від квіткових лусок — у плівчастого мають веретеноподібну форму, жовтувате забарвлення, покриті волосками, які до верхівки зерна густішають і утворюють чубок. Різновидності посівного вівса визначають за такими морфологічними ознаками: формою волоті (розлога чи одногрива), забарвленням зерна (біле, червоне, сіре або чорне), остистістю волоті (остиста або безоста), плівчастістю зерна (плівчасте, голе).

Ілюстрації

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ=Університетський коледж}}}]]