Відмінності між версіями «Кріпак»

Поточна версія на 19:55, 18 січня 2014

Кріпак, -ка и пр. См. Крепак и пр.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

[1]

КРІПАК 1, а, чол., іст. Особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин. Бжозовський задумав другого дня з сільською поліцією половить своїх кріпаків і вернути додому (Нечуй-Левицький, II, 1956, 202); Між кріпаками ходила таємна чутка про жадану волю (Панас Мирний, III, 1954, 185); Колись поміщик феодал Потоцький даровими кріпаками вергав оці камінні брили (Іван Ле, Право.., 1957, 99). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 356. КРІПАК 2, а, чол., розм., рідко. Міцний тютюн. Закурили дядькового кріпака (Андрій Головко, II, 1957, 30). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 357.

Український тлумачний словник

[2]

кріпак I -а/, ч., іст. Особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин. II -а/, ч., розм., рідко. Міцний тютюн.

Орфоепічний словник української мови

[3]

кріпак [кр'іпа/к] -ака/, м. (на) -ако/в'і/-аку/, мн. -аки/, -ак'і/ў

Орфографічний словник української мови

[4]

кріпа́к 1 іменник чоловічого роду, істота селянин

кріпа́к 2 іменник чоловічого роду тютюн рідко

Ілюстрації

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

Цікаві факти

Українські народні пісні

Кріпацькі пісні

Глибокою реалістичністю у змалюванні нестерпного становища поневоленого селянства відзначаються кріпацькі пісні. Тяжка панщина, знущання поміщика і його посіпак, безправність і зубожіння кріпаків, протест проти поневолення — основні теми цих пісень, пройнятих класовою непримиренністю і ненавистю до гнобителів. У них з такою нещадністю викривалося кріпацтво, що сам собою напрошувався висновок про необхідність його знищення. Простими й економними художніми засобами змальовуються картини, що вражають своєю страшною правдою. Характерні для поетики козацьких та чумацьких пісень розгорнуті метафори, образна символіка, щедрі зіставлення відступають у кріпацьких піснях перед конкретним, точним відтворенням реальних життєвих фактів. Ось звичайний, ніби протокольний перелік панських робіт, що їх треба відбути, а як виразно він дає відчути безпросвітність життя кріпаків: Женуть батька в степ косити, Сина молотити, Третю дочку-паняночку - Тютюну садити, А невістку з свекрухою У лан жита жати. У кріпацьких піснях початку XVIII ст. відобразилось посилення феодального гніту. Поміщики відбирали у селян навіть неділю — святковий день, працювати в який вважалося за гріх. Так з’являється образ панщини в неділю: Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять, А нашого вельможного пана десятчики на панщину гонять. Майже в кожній пісні говориться про підневільність, безправ’я кріпаків, приниження їхньої людської гідності, про знущання: «з нагаями на панщину гонять», пан чи його прислужник «канчук розпускає», «нагайку виймає», «дав нагаїв сорок», «б’є києм», «кладуть бити» і т. д. Контрастним зіставленням панських розкошів і зубожіння та бідування селян викривається паразитизм кріпосників. У пана-нероби «білії онучі», у його дочок і жінки дорогі прикраси й убори, а кріпаки ходять «голі, без сорочки», «мало не безштанні», у них «нема в хаті й кішки». Народ дав чітке визначення панщини одним словом: панщина-даремщина. Представники панівного класу боялися революційної сили таких пісень, переслідували їх виконавців. Лірник, від якого у 1815 р. була записана пісня «Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять» (а надрукована була тільки в 1879 р.), казав збирачеві: «Божому чоловікові добре за сю пісню досталось: знав і я, і голова моя, і спина моя». Є пісні (їх збереглося небагато) про роботу на панських ґуральнях, цукроварнях, смолокурнях. Життя робітників-кріпаків таке ж гірке, як і селян: майданники (смолокури) «ходять без сорочки», гуральмани — «голі й босі», наглядач хапає «за чуприну». Протест проти кріпосництва виявлявся у різних формах, зокрема у втечі на Запорожжя, на вільні південні степи, в Бессарабію. Оспівав народ і збройні виступи проти поневолювачів. Крім історичних пісень на цю тему (про Довбуша, Кармалюка, повстання в селі Турбаях тощо), є й пісні про безіменних народних героїв — опришків, левенців, гайдамак, що були захисниками трудящих, борцями за соціальну справедливість. Заклично звучали слова пісні «Крейсамт з панами тримає», записаної в 60-х роках вісімнадцятого століття: «Хапайте се до сокири, остріть коси, остріть вила...» Своєрідно відобразилося в піснях скасування кріпацтва. Як випливає з їхнього змісту, виникали вони невдовзі після реформи, коли селянин ще наївно вірив, що позбудеться визиску і гніту. Реалістичні викривальні картини панщини поєднуються в них з уявними, що втілюють віковічну мрію селянина побачити пана в становищі мужика («озути пана в постоли»). Саркастично змальовується безпорадність панів, які, опинившись без кріпаків, змушені самі працювати, заробляти на хліб: пані пішла «снопики в’язати» і погубила черевички, паничі носять снопи, пан косить, пани плачуть за панщиною, уклінно благають людей іти до них жати... Народна фантазія невичерпна у вислові зневаги до ненависних панів.

[10]