Відмінності між версіями «Відбивати»

Версія за 22:38, 4 січня 2014

Відбива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. відбити, -діб’ю, -б’єш, гл. 1) Отбивать, отбить. Відбив носок од кухля. Став двері одбивати. Рудч. Ск. І. 204. 2) Отбивать, отбить, отталкивать, оттолкнуть; отражать, отразить. Одбиває од берега щука риба ряску. Мет. 8. Козак нагайкою стріли відбиває. Макс. 3) Отражать, отразить (свѣтъ, звукъ). Поверхи дзеркала і води відбивають од себе соняшний світ. Дещо. 4) Отбивать, отбить у кого-либо что или кого-либо. Він дівчину відіб’є. Чуб. V. 36.

Сучасні словники

Відбивати, аю, аєш, недок., ВІДБИТИ, відіб'ю, відіб'єш; мин. ч. відбив, била, ло; наказ. сп. відбий; док., перех. 1. Ударами відокремлювати частину від цілого. Вони [качани] часто потрапляли у стіну й відбивали тинк (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 121); Майка відбивала іноді молотком від якоїсь скелі шматочок каменю й ховала собі в рюкзак (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 198); Староста взяв палицю, відбив роги з бика і подав дівчині у руки (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 39); // Ударами відокремлювати, що-небудь прикріплене, прибите; відкривати. Зачинили лавку і стали відбивати ящики (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 403); Злодій відбиває колодку... Василь схопив злодія за руки... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 444); Він одбив барильце (Нечуй-Левицький, III, 1956, 285); // чим, безос. Віддаляти кого-, що-небудь від певного місця. — То, видно, його [човна] дощем відбило, — промовив Карпо (Панас Мирний, І, 1954, 311). 2. перев. док. Ударами пошкодити що-небудь в організмі. [Іван:] Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив... (Марко Кропивницький, I, 1958, 65). ♦ Відбити памороки кому — порушити нормальне мислення. Чи я забула, чи мені памороки одбило (Нечуй-Левицький, III, 1956, 284). 3. Відкидати зустрічним ударом (м'яч, шаблю і т. ін.). [Молодиці й дівчата:] Ой, коли б ми, нещасливі, Зозулині крила мали, То б ми з вами, козаками, День і ніч літали; ..Гострі стріли татарськії На татар одбивали (Нечуй-Левицький, II, 1956, 445); І, шаблю відбивши, в лікоть Пшесмицького ранив (Павло Тичина, I, 1957, 270); // Успішно протидіяти наступові супротивника, боєм заставляти його відступити. Слава тому, хто в бою за Вітчизну відбиває навалу залізну там, на фронтах (Володимир Сосюра, Поезії, 1950, 272); Бійці піднялися і йшли у вогонь і атаку ворожу відбили (Сава Голованівський, Близьке.., 1948, 98). 4. Відбирати, кого-, що-небудь, повертати назад силою, боєм. — В чистім полі на татар будем полювати, своїх людей з неволі будем одбивати! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 434); Як з Гонтою ми одбивали Умань, я пішов навідаться до своїх (Олекса Стороженко, I, 1957, 162); Дід похвалив Чіпку за те, що не побоявся вовка, одбив ягнятко (Панас Мирний, II, 1954, 58); Його шалені кіннотники.. вирішили вмерти, а відбити командира (Юрій Яновський, I, 1958, 164). 5. розм. Переманювати когось до себе. — Це благочинна одбиває од мене наймичок (Нечуй-Левицький, III, 1956, 175); Парасці заманулося переманити усіх сусід до себе, відбити усіх людей від Якова (Панас Мирний, IV, 1955, 55); // Викликати в когось кохання до себе, заставляючи розлюбити іншого. — Нас б'ють поодинці, у нас дівчат одбивають, а ми будемо мовчати? (Степан Васильченко, I, 1959, 238); [Лукерія Степанівна:] Вже ніхто ні вас від мене, ні мене від вас не відіб'є (Марко Кропивницький, II, 1958, 247); Вони [дівчата] бояться, щоб я у них якого жениха не відбила (Іван Франко, III, 1950, 101); // Відвертати когось від кого-небудь. Маргарита знов забастувала писати мені.. Взагалі сім'я дуже одбиває людей від їх давніх друзів (Леся Українка, V, 1956, 198). 6. перен. Відмовляти, відраджувати кого-небудь від певної дії, вчинку. Старі відбивали його, щоб не женився на наймичці, а взяв собі хазяйську дочку (Панас Мирний, IV, 1955, 355); [Ганна:] А не хочеш допомогти, то хоч не відбивай нікого від роботи (Захар Мороз, П'єси, 1959, 40); // Позбавляти бажання робити щось. Ми самі часом відбиваємо бажання у глядача відвідувати наші вистави, показуючи йому не тільки сирий спектакль, але й пусту п'єску (Мистецтво, 4, 1956, 28); Саме це [розмова з Русевичем] й спонукало тоді Каргата замкнутися в собі, враз відбило охоту ділитися своїми планами з головним інженером (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 142); // Відволікати (в 2 знач.). Інша праця.. затамувала б мій розвиток, відбиваючи мене від читання (Леся Українка, V, 1956, 317). 7. Ударами дзвоном позначати час (про годинник і т. ін.). Годинник раз за разом одбиває все пізнішу добу (Степан Васильченко, I, 1959, 353); Дзвін мелодійно відбивав чверті годин (Вадим Собко, Серце, 1952, 16); Дзиґарі на першому поверсі у вестибюлі непоквапно відбили вісім ударів (Юрій Смолич, День.., 1950, 269). ♦ Відбивати крок; Відбивати такт. 8. перен., розм. Чітко й уривчасто вимовляти слова, речення та ін. Дарка співала,., відбиваючи кожне слово (Леся Українка, III, 1952, 660). 9. кул. Сікти, розм'якшувати м'ясо, б'ючи чим-небудь. Очищене від сухожиль м'ясо нарізують тонкими шматочками, злегка відбивають сікачем (Українські страви, 1957, 138). 10. фіз. Відкидати в зворотному напрямку (світло, радіохвилі і т. ін.). Ми їх [планети] бачимо лише тому, що вони відбивають проміння Сонця, яке падає на них (Воронцов-Вельямінов, Астрономія, 1956, 5); // Віддавати якимось кольором і т. ін. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі (Леся Українка, III, 1952, 248); // Віддзеркалюватикого-, що-небудь на гладкій поверхні. Ставок, наче дзеркало, відбивав у своїх тихих водах усю гору з слободою (Панас Мирний, III, 1954, 298); Дніпро зітхає, як живий, Огонь рибальський одбиває На тому боці (Максим Рильський, Поеми, 1957, 189); * Образно. Очей твоїх криниці сині відбили тьму очей моїх (Володимир Сосюра, Вибр., 1941, 284). 11. Відлунювати якийсь звук. Все співало, кричало, а гори двадцятиголосною луною одбивали тріскотню ракет і бомб (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 326); Височезні стіни соснового бору швидко відбивали гуркіт коліс і кованого кроку сотні коней (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 64). 12. Залишати на чому-небудь слід від чогось. Оддзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід (Максим Рильський, I, 1956, 204); // розм. Проводити межу під час обміру; відмірювати. Прийшовши на свою сіножать, Григорій наламав вільхових гілок і відбив межу, щоб не вкоситися в сусідське (Олекса Десняк, Вибр., 1947, 35). 13. друк. Робити відбитки. Практикуючий хлопець кинувся з валком, пасочком мокрого паперу й щіткою, щоб відбити наскладаний рукопис до коректи (Іван Франко, VI, 1951, 254); Титри я віддав до друкарні кінофабрики, мені їх набрали зараз же, відбили (Юрій Яновський, II, 1958, 112). 14. перен. Виражати чиї-небудь внутрішні якості або властивості. Він [почерк] так одбиває твою вдачу! (Леся Українка, III, 1952, 689); Лікар посміхнувся приємною теплою посмішкою, що відбивала його душевну врівноваженість і певність своїх сил (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 11); // Відображати, виражати. Запорізька Січ відбивала прагнення українського народу визволитися від іноземних поневолювачів (Історія УРСР, I, 1953, 5); Діалекти можуть відбивати особливості племінних мов (Нариси з діалектології української мови, 1955, 11). 15. Відтворювати, зображати, втілювати в образах життя, ідеї і т. ін. Соціалістичний реалізм відбиває життя в його революційному розвитку (Максим Рильський, III, 1956, 151); Образ Сергія Мироновича Кірова широко взялися відбити всі митці Союзу: й скульптори, й художники, кінорежисери й поети (Павло Тичина, III, 1957, 22). 16. неперех. Різко штовхати під час пострілу; віддавати (про вогнепальну зброю). Ця рушниця відбиває сильно.

Відбивати

(щось від чогось відокремлювати ударами) лупати, надбивати, відколювати; (протидіяти чомусь) відкидати, відтісняти, (залишаючи слід) відтискати, відпечатувати, (позначати годину годинником) вибивати, (світло) відсвічувати, (зустрічним ударом, удар чогось) парирувати.

Відбивати

відбива́ти дієслово недоконаного виду

Відбивати

відкидати, відвертати, відтручувати; (світло) віддзеркалювати, рефлектувати, відсвічувати, (звук) відлунювати; (від чого) відмовляти, відраджувати; (в бою) відвойовувати; (дівчат) переманювати; (слід) витискати, викарбовувати; (знак) відштамповувати; (життя) відтворювати, зображати, ставати дзеркалом чого.

Відбивати

несов. - відбивати, сов. - відбити 1) отбивать, отбить; отколачивать, отколотить; разг. отшибать, отшибить 2) (отражать встречным ударом нападение врага, наступление и т.п., отвергать в споре чьи-н. доводы, аргументы и т.п.) отбивать, отбить, отражать, отразить, книжн. парировать (несов. и сов.), отпарировать 3) (воспроизводить что-н., а также перен.) отражать, отразить; отображать, отобразить, запечатлевать, запечатлеть 4) (служить внешним проявлением чего-н.) выражать, выразить, отражать, отразить; отображать, отобразить 5) (оставлять отпечаток, след на чём-н.) отпечатывать, отпечатать 6) (отбрасывать в обратном направлении - свет, звук и т.п.) отражать, отразить 7) полигр. тискать, оттискивать, оттиснуть 8) (об огнестрельном оружии) отдавать, отдать

Відбивати відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому. Позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу. (Галя:) Я, каже, вивчу, як слід, якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати... (Панас Мирний); І не криється баба (знахарка): тільки зачепи — вона тобі повну торбу розкаже, аби підхвалили. Ото слухають, слухають дівчата, та: “Бабо-бабо! От ми од вас хліба одіб’ємо — нащо все порозказували?” (Дніпрова Чайка); — На кого ж ви вчились? — Теж на вчителя! Мало не перебив ваш хліб,— білозубо засміявся Марко (М. Стельмах); // Перехоплювати чию-небудь роботу, чиїсь обов’язки, завдання і т. ін. Козаков, ревниво заздрячи танкістам, був однак щиро задоволений з того, що вони так прудко пішли вперед.— Хоч і відбивають наш “хліб”, але ж зате в Прагу встигнуть,— втішав він своїх “вовків” (О. Гончар).

відбива́ти / відби́ти охо́ту. Перешкоджати вияву інтересу до чого-небудь (роботи, розваг і т. ін.). Боялися ми: що, як піде робота нанівець? Що, як не вийде в нас нічого? Розхолодило б це наших хлопців, одбило б охоту (О. Донченко).

відби́ти / відбива́ти від до́му кого. Відохотити кого-небудь бувати вдома або від виконання своїх домашніх, сімейних справ. — А вам заздро на мого чоловіка? — вмішається Галя.— Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки — чужу жінку зовсім від дому одбив! (Панас Мирний).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Цікаві факти

Джерела та література

Зовнішні посилання