Відмінності між версіями «Бобок»

Версія за 17:38, 24 грудня 2013

« Бобок » - фантастичне оповідання Федора Достоєвського , опублікований у складі « Щоденника письменника» в 1873 році , Громадянин , 5 лютого , № 6 .

Історія виникнення Ідея розповіді виникла у Достоєвського в січні 1873 . З початку січня письменник редагував газету - журнал В. П. Мещерського «Громадянин» , де друкувалися перші глави « Щоденника письменника» , робота над « Щоденником » почалася ще в грудні 1872 . 14 січня ліберальній газеті «Голос» (№ 14 ) з'явився відгук на перші випуски «Щоденника письменника» , написаний журналістом Л. К. Панютин ( 1831-1882 ) , який писав під псевдонімом Ніл Адмірарі . У замітці Панютина Достоєвський був зачеплений наступним грубим пасажем : «" Щоденник письменника " <...> нагадує відомі записки , що закінчуються вигуком : " А все-таки у алжирського бея на носі шишка ! " Досить поглянути на портрет автора" Щоденника письменника " , виставлений в нині в Академії мистецтв , щоб відчути до пана Достоєвському ту саму " жалісливість ", над якою він так недоречно глумиться у своєму журналі. Це портрет людини , стомленого тяжкою недугою ».

Достоєвський вустами героя « Бобка » відповів журналісту наступним чином: «Я не ображаюся , я людина боязкий ; але , проте ж , от мене і божевільним зробили. Списав з мене живописець портрет з випадковості : "Все-таки ти , каже , літератор " . Я дався , він і виставив . Читаю: " Ідіть дивитися на це хворобливе , близьке до божевілля обличчя". Воно нехай , але ж як же , однак , так прямо у пресі ? У пресі треба все благородне ; ідеалів треба , а тут ... »В кінці розповіді портрет Достоєвського згадується ще раз : « знесена в " Громадянин" , там одного редактора портрет теж виставили ». Але Достоєвський не обмежився докорами на нетактовність журналіста . Він вирішив використовувати своє « божевілля» в якості літературного прийому і написав оповідання від імені спившегося майже до білої гарячки журналіста , який страждає галюцинаціями.

Сюжет оповідання Спившийся літератор зауважує , що з ним відбувається щось дивне: змінюється характер , манера мови , болить голова , він починає «бачити і чути дивні речі. Не те щоб голоси , а так наче хто поруч : " Бобок , Бобок , Бобок ! " » ( Розповідь ведеться від першої особи ) . У пошуках розваги він потрапив на похорон до далекому родичу . Поки в церкві йшло відспівування , герой загорнув у ресторанчик , де за звичаєм випив. Потім він знову повернувся на цвинтар і допоміг нести труну. Після похорону герой не поїхав « з гордості » на поминки разом з усіма , а залишився на кладовищі , сів на пам'ятник , задумався , потім приліг і забувся . Через деякий час він почав виразно розрізняти голосу. Спочатку він не надав цьому значення , а після прислухався і зрозумів , що голоси виходили з загробного світу .

Голоси були приглушені , «начебто роти були закриті подушками ». Герой остаточно прокинувся і став уважно вслухатися в розмови . Всі наступне оповідання становлять спори мерців один з одним. Так тривало до тих пір , поки літератор НЕ чхнув . Після цього на кладовищі все замовкло , а головний діючий персонаж відправився додому в роздумах про почуте , вирішивши провідати як-небудь інший цвинтар і послухати бесіди інших небіжчиків.

З розмов трупів між собою герой дізнався , що через кілька днів після «попередньої смерті» до мерців повертається якусь подобу свідомості , нюху , мови , але до цього часу тіло повинно « вилежатися ». Настає нетривалий час (два- три місяці) , коли людина (точніше , його останки ) може востаннє дати заключну самооцінку власної життєдіяльності перед тим , як остаточно піти у небуття. В оповіданні рефреном згадується розкладається труп , який здатний видавати лише безглузді булькающие звуки « Бобок , Бобок , Бобок ». Це апофеоз деградації.

Відгуки критиків Сучасники не оцінили « цвинтарного » гумору письменника. Критика відгукнулася про твір як про беззмістовному і патологічному начерку , тим самим підтримавши скандальне думку Льва Панютина про « ненормальність» Достоєвського. Журнал «Дело» у своєму « журнальному огляді» відгукнувся таким чином : «... пан Достоєвський оповідає , як на цвинтарі він підслухав розмови похованих вже небіжчиків , як ці розкладаються трупи пліткують , висловлюються в любові і т. д. Покладемо , що всі це фантастичні розповіді , але самий вже вибір таких сюжетів справляє на читача хворобливе враження і змушує підозрювати , що у автора щось негаразд у верхньому поверсі »(1873 , № 12 . С. 102 ; див. також : « Іскра » , 1873 , 14 березня № 12 - віршований фейлетон Д. Д. Мінаєва « Кому на Русі жити добре »).

У XX сторіччі твір був заново прочитано , і « гротескно - сатиричний шедевр письменника був оцінений по достоїнству ». Андрій Білий , Л. П. Гроссман , К. В. Мочульський , В. В. Вересаєв інтерпретували твір у символічному аспекті . М. М. Бахтін у книзі «Проблеми поетики Достоєвського » для характеристики жанрового своєрідності « Бобка » вводить нове поняття « меніпея » , - різновид серйозно - сміхової жанру , яка сходить до Фенелоном , Фонтенеля , Буало , Гофману , Вольтеру , Дідро і Гете. За вказівкою Бахтіна , жанр розмов у царстві мертвих був розвинений в російській літературі XVIII століття. Достоєвський надав цьому жанру нові сили: «Навряд чи ми помилимося , якщо скажемо , що" Бобок " за своєю глибиною і сміливості - одна з найбільших Меніппа у всій світовій літературі » , - пише М. М. Бахтін .

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання