Відмінності між версіями «Воля»

Версія за 21:55, 23 грудня 2013

Воля, -лі, ж. 1) Воля, свобода. Степ та воля козацькая доля. Ном. № 767. Дай рукам волю, то сам підеш у неволю. Ном. № 3821. Чи по волі, чи по неволі. По собственному желанію или по принужденію. Рудч. Ск. І. 93. Волею зробити. Свободно, по собственному желанію сдѣлать. Волею моє серце з твоїм понялося. О. 1861. XI. 15. 2) Власть, сила. Чия воля, того й сила. Ном. № 1054. Не будуть мать вражі ляхи на Вкраїні волі. А я живу в Божій волі, не дав мені Господь долі. Мет. 57. В своїй ха ті своя правда і сила, і воля. Шевч. 211. 3) Желаніе, соизволеніе. Як Божа воля, то вирнеш з моря. Ном. В свою волю. Какъ хочешь. Живи, доню, в свою волю так, як полюбила. Мет. Про мою волю. Для меня все равно. Про мою волю роби, як хочеш. НВолын. у. Чинити чию волю. Исполнять чье желаніе, приказаніе. Чини ж мою волю. Шевч. 15. Чинити свою волю. Дѣлать свое, по своему. А тим часом вороженьки чинять свою волю кують речі недобрії. Шевч. 69. Уволити, учинити волю. Исполнить желаніе. А циганочко да ворожечко, ой уволи мою волю: да причаруй да козаченька, що гуляє зо мною. Мет. 87. Ум. Воленька.

Сучасні словники

Воля -і, ж.

1) тільки одн. Одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки. || Прагнення досягти своєї мети; рішучість.

2) Бажання, хотіння. || Вимога, наказ. •• Во́ля ва́ша (твоя́) — як хочете (хочеш), як бажаєте (бажаєш). •• З до́брої во́лі — без примусу, добровільно. •• Оста́ння во́ля чия — бажання, розпорядження, висловлене перед смертю; заповіт. •• Із своє́ї (вла́сної) во́лі — а) як хто хоче (хотів), за своїм уподобанням; б) за власним бажанням, без примусу.

3) Право розпоряджатися на свій розсуд; влада. || Дозвіл, згода, рішення. •• Віддава́тися на во́лю кому, чому — давати можливість кому-, чому-небудь володіти, розпоряджатися собою. •• Во́льному во́ля — як собі хочеш (хочете). •• Ма́ти во́лю над ким — вільно ким-небудь розпоряджатися; впливати на когось.

4) Відсутність обмежень; привілля. || Особисте життя вдома (на противагу військовій службі, перебуванню в навчальному закладі закритого типу тощо). •• Дава́ти во́лю кому, чому — не обмежувати когось у діях, у виявленні почуттів, не стримувати своїх почуттів. •• На во́лі — а) не в приміщенні; б) будучи неув'язненим, вільним; прот. у неволі.

5) Свобода, незалежність; прот. неволя, рабство. || Перебування не під арештом, не в клітці, не на ланцюгу і т. ін.

6) іст. Звільнення селян від кріпацтва.

Воля, і, жін

1. тільки одн. Одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки. Розрізнюємо кілька головних об'явів душевного [духовного] життя: .. волю, тобто можливість звернення наших фізичних чи духовних сил в якімсь однім напрямі (Іван Франко, XVI, 1955, 260); Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 364); Він зусиллям волі подавив у собі те бажання (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 59); // Прагнення досягти своєї мети; рішучість. Наполегливість, воля — усе на путі переможе — І гірські перевали, і хащі, й глибокі моря (Степан Крижанівський, Під зорями.., 1950, 28).

2. Бажання, хотіння. Якби її воля, привчилася б і письма (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 312); — Хай іде своїм власним шляхом! Це — його воля, його право (Олесь Донченко, V, 1957, 467); // Вимога, наказ. — У мою хату вступив — мою й волю чини, — промовив він (Панас Мирний, I, 1954, 161); Накажи йому Ларивон голими руками вигребти жар із горна, — Іванко, не задумуючись, кинеться виконувати волю старшого брата... (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 16). Волити волю див. волити; Воля ваша (твоя) — як хочете (хочеш), як бажаєте (бажаєш); З доброї (по добрій) волі — без примусу, добровільно. Ніхто з доброї волі землі не дасть (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 67); Не підеш по добрій волі, то підеш по неволі (Номис, 1864, № 1058); Люди доброї волі — ті, що бажають народові добра, миру; Остання воля чия — бажання, розпорядження, висловлене перед смертю; заповіт. Бійці виконували останню волю свого героя (Яків Качура, Вибр., 1953, 323); По [своїй і т. ін.] волі: а) як хто хоче (хотів), за своїм уподобанням. Тут всі по волі забавлялись, Пили, іграли, женихались (Іван Котляревський, I, 1952, 115); б) за власним бажанням, без примусу. [Лукаш:] По волі ж і піду, як тільки схочу, ніхто нічим мене тут не прив'яже! (Леся Українка, III, 1952, 239). ♦ По волі-неволі; По волі чи по неволі — так чи інакше; все одно. По волі-неволі Найду свою долю! (Тарас Шевченко, I, 1951, 162).

3. Право розпоряджатися на свій розсуд; влада. Еней кричить: — Моя тут воля (Іван Котляревський, I, 1952, 164); З них один промовив: — Браття! Часу маєте доволі, Щоб Бертольда покарати, Він же й так у вашій волі (Леся Українка, I, 1951, 376); // Дозвіл, згода, рішення. — А їдучи, прийшлось би брати і жінку, і діточок; а сього без начальства та без їх волі не можна (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 130); Йон хутко довідався про батькову волю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 246). ♦ Віддаватися (віддатися) на волю кому, чому — давати можливість кому-, чому-небудь володіти, розпоряджатися собою. Він віддався на волю своїм думкам (Панас Мирний, I, 1954, 357); Воля друку — право вільно висловлювати в пресі свої думки, ідеї. Ми дістали врешті закон про волю друку (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 285); Вольному воля — як собі хочеш (хочете). — Не хочеш говорити — вольному воля (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 301); Мати волю над ким — вільно ким-небудь розпоряджатися; впливати на когось. Одна ще Галя має над ним волю: він її все ще кохає й поважає (Панас Мирний, I, 1954, 285); Пускати (пустити) на волю що — перестати чим-небудь керувати, що-небудь свідомо спрямовувати; пускати напризволяще; Своя воля кому — хтось має право робити що-небудь на свій розсуд. — Він ще й рад буде, щоб збути нас і щоб тут йому своя воля була з Тимохою поратись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 258).

4. Відсутність обмежень; привілля. І пташкам воля, в чистім полі І пташкам весело літать (Тарас Шевченко, II, 1953, 100); Хай погуляє дитина. Тільки їй волі, поки в мами та в тата (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 14); // Особисте життя вдома (на противагу військовій службі, перебуванню в навчальному закладі закритого типу тощо). — Завтра ж йому лоб забриють, так поспішає сьогодні нагулятись, щоб було чим волю спом'янути (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 291). Давати (дати) волю кому, чому — не обмежувати когось у діях, у виявленні почуттів, не стримувати своїх почуттів. Вона дала велику волю своїй невістці (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 224); Не міг дати волю своїм почуттям (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 406); На волі: а) не в приміщенні. Ходжу я на волі — не дишу, а несито ковтаю свіже повітря (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 466); б) будучи неув'язненим, вільним; протилежне у неволі. Краще на волі на вітці, чим у неволі в золотій клітці (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 293); в) без будь-яких обмежень. Добре вам, бабуню, було тут жити на волі, а що я витерпіла за тим ученням! (Марко Вовчок, I, 1955, 104); г) будучи звільненим від кріпацтва. І сниться їй той син Іван.. Уже не панський, а на волі (Тарас Шевченко, II, 1953, 287); На волю: а) назовні. Тим запеклим душам треба було десь дівати свою силу, що пручалася, рвалася на волю (Панас Мирний, II, 1954, 286); б) поза межі в'язниці. Джерю випустили з тюрми на волю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 261); По волі — поза приміщенням, надворі. — Де та доля пишається? Чи то в шинках з багачами?.. Чи то в полі на роздоллі 3 вітром віється по волі? (Тарас Шевченко, II, 1953, 294). ♦ Давати (дати) волю ногам — швидко бігти, пускатися навтікача. Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злючий та недобрий, — і не чекала довго. Дала ногам волю та до лісу (Іван Франко, IV, 1950, 86); Давати (дати) волю рукам: а) хапати, чіпати руками. [Тетяна:] Тілько знайте: язиком що хочеш роби, а рукам волі не давай (Іван Котляревський, II, 1953, 47); б) битися.

5. Свобода, незалежність; протилежне неволя, рабство. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля (Тарас Шевченко, I, 1951, 325); Вічний революцьонер Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю (Іван Франко, X, 1954, 7); [Неофіт-раб:] А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Леся Українка, II, 1951, 241); // Перебування не під арештом, не в клітці, не на ланцюгу і т. ін. Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать (Тарас Шевченко, II, 1953, 90); — Яке прекрасне слово: ко-за-ки! Українські козаки, що віками боролися за волю українського обездоленого народу (Олександр Довженко, I, 1958, 162); Рибка, почувши волю, стрепенулася, завмерла.. і зникла в глибині (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 108).

6. іст. Звільнення селян від кріпацтва. Ще тільки об'явили волю, піщани зашуміли, як окріп у горшку (Панас Мирний, II, 1954, 192).

Воля нов.; від загального іменника воля. Воленька, Волечка. Воля була красива, хоч і кирпатенька трохи (Ю. Яновський); Його Волечка надто детально прощалася з політехніком (Ю. Яновський).

Воля

• во́лити / вво́лити во́лю чию, заст. Виконувати чиєсь бажання, слухати когось. Мати любила його без пам’яті, тряслась над ним і у всім волила його волю (І. Франко); (Мавка:) Рада б я волю вволити, тільки ж сама я не маю вже волі (Леся Українка).

• во́льному во́ля. Як хочете (хочеш). Не хочеш говорити — вольному воля (М. Коцюбинський); — То, може, мені піти? — Вольному воля (М. Стельмах).

• во́ля ва́ша (твоя́). Уживається для шанобливого висловлення згоди з ким-небудь; хай буде так. (Наталка:) Воля ваша, добродію, а ви так .. говорите, що я того і не розумію (І. Котляревський).

• дава́ти / да́ти во́лю. 1. кому. Не обмежувати кого-небудь у діях, вчинках і т. ін. Як побачила, що він .. проїжджих обміряє, і обважує, і облічує, .. Горпина схаменулась, перестала йому волю давати (Г. Квітка-Основ’яненко); — Я, бачте, даю волю дочці і не слідкую за нею, як інші матері (І. Нечуй-Левицький); Бугор.., на зло йому (Кульбаці), дав собі волю: стрибнувши на самий квітник, .. з похмурою радістю пустився танцювати по ньому (О. Гончар). 2. чому. Не стримувати себе в чому-небудь. Навроцька розсердилась. Вона була нервова й опришкувата, часто давала волю словам (І. Нечуй-Левицький); Під вічним гнітом чорних дум Сумному співу дав я волю (П. Грабовський).

• дава́ти / да́ти во́лю нога́м. 1. Тікати, швидко бігти, уникаючи якоїсь небезпеки. Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злючий та недобрий,— і не чекала довго. Дала волю ногам та до лісу (І. Франко). 2. Завзято, запально танцювати. На весь голос співали в таборі баяни, змагалися партизанські співаки, дали волю ногам танцюристи (Ю. Збанацький).

• дава́ти / да́ти во́лю рука́м. 1. Битися. — Рукам волі не давайте. Я в вас нічого не вкрав,— глухо відповідає Тимко (Григорій Тютюнник); Дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Укр.. присл..). 2. Не стримуючись, обіймати кого-небудь, виражаючи почуття симпатії, дружби і т. ін. Ліна почуває, що відтепер їй бракуватиме Єгиптиних злодійкуватих усмішок, грубуватих жартів і отих маленьких сутичок з ним, коли він дає волю рукам (О. Гончар).

• дава́ти / да́ти во́лю се́рцю. 1. Дозволяти собі розчулюватися, віддаватися своїм почуттям. Дай серцю волю — заведе в неволю (Укр.. присл..). 2. Не стримувати свого гніву; обурюватися. Чіпка випив другу чарку… Посоловіло в віччю; вдарило в голову… Він заходив по хаті; розпустив язик; дав волю серцю — став батькувати, лаятись… (Панас Мирний).

• дава́ти / да́ти во́лю сльоза́м. Нестримно, невтішно, гірко плакати; ридати. Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю (Т. Шевченко); Галя не стрималась, припала до Жені і дала волю сльозам (А. Хижняк).

• дава́ти / да́ти во́лю язико́ві. Не стримуватися, не контролювати себе у висловах; дозволяти собі говорити зайве. — Не дуже лишень давай волю язикові, бо як почує Яремка, то й за це посмажить нас на вишкварки,— обізвався Лисенко (І. Нечуй-Левицький); — А я кажу, що думаю! — Думати думай, а язикові волю не давай,— мовив похмуро Пугало (П. Панч); // Висловлювати незадоволення; скаржитися. Наївні люди дають волю своїм язикам .. і списують стоси паперу. А тоді з них пил летить, і вже після того вони взагалі не скаржаться й нічого не пишуть (І. Багряний).

• диктува́ти свою́ во́лю кому. Нав’язувати кому-небудь свої погляди і змушувати його діяти відповідно до них. Голі степи за ним (червоним парламентером), ніяких укріплень, і все ж не Дьяконов йому, а він Дьяконову диктує тут волю свою і своїх військ (О. Гончар).

• не ма́ти (своє́ї) во́лі (си́ли во́лі). Легко піддаватися різним впливам; бути нестійким, нерішучим, безвольним. Отже-таки вкінці послухав (Славко) просьби. Не мав своєї волі. Перед котрим чоловіком почував пошану, то не міг опертись його намові (Л. Мартович). ма́ти вели́ку си́лу ду́ха. (Матушка гуменя:) Треба, кажу, дуже берегтися, велику силу духа мати, щоб від його (лукавого) захиститися (Панас Мирний).

• пуска́ти / пусти́ти на во́лю Бо́жу кого. Не затримувати кого-небудь, відпускати. Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю Божу (О. Гончар).

Воля

1) воля; свобода 2) (возможность распоряжаться чем-н.) воля, власть

Воля

(влада над собою) самовладання, самовлада; (до перемоги) наполегливість, рішучість; (прв. уфр.) бажання, жадання, хотіння, сил. вимога, наказ; (із сл. моя) влада; (народів) свобода, незалежність, самостійність, вільність; (рабам) визволення, звільнення, розкріпачення; (птаству) благодать, лахва.

Воля (відсутність обмежень у чому-небудь) свобода, (повна незалежність) привілля, дозвілля, (політична) незалежність, самостійність.

Ілюстрації