Відмінності між версіями «Грамота»
(→Сучасні словники) |
(→Джерела та література) |
||
| Рядок 43: | Рядок 43: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
* [http://sum.in.ua/s/ghramota Академічний тлумачний словник] | * [http://sum.in.ua/s/ghramota Академічний тлумачний словник] | ||
| + | * [http://slovopedia.org.ua/49/53395/357096.html Фразеологічний словник] | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/підрозділ]]: | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/підрозділ]]: | ||
Версія за 00:14, 16 грудня 2013
Грамота, -ти, ж. 1) Грамота. У руках царська грамота. К. ЧР. 338. 2) Грамота, умѣнье читать и писать. Уже воно й грамоти бралось. ГРАМОТА 1, и, жін., тільки одн. Уміння читати і писати. Почав Андрій щовечора ходити грамоти вчитись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447); // Освіта. Неписьменний час минув — кожний грамоту здобув (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 379); — А мені важко, бо грамота в мене куца (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 177); // перен. Елементарні початкові відомості з якої-небудь галузі знання. — Я на грамоті розуміюся не дуже, отож і не знаю, Горацій, чи як? (Олександр Довженко, I, 1958, 219).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 155.
ГРАМОТА 2, и, жін.
1. Офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь. Біля кіоту [кіота] висіла в рамці якась грамота. Підійшовши, я прочитав: це був патент на чин прем'єр-майорові Качалову (Олекса Стороженко, I, 1957, 234); — За мої заслуги князь нагородив мене землями й лісами в Тухольщині.. Я маю його грамоту (Іван Франко, VI, 1951, 41); Вдова гетьмана Апостола, маючи на руках царську грамоту, що підтверджувала за нею право на Турбаї, поскаржилась на дії Капніста в Генеральну Військову Канцелярію (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 132); // Документ, яким нагороджують за успіхи в якій-небудь справі. В вінку з пшеничного колосся Почесна грамота за труд (Ігор Муратов, Весілля.., 1949, 7); — Це ось свідоцтво, що я закінчив дев'ятий клас на «відмінно», а це похвальна грамота за гарну успішність (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 80); * У порівняннях. Дід прийняв листа гордо й незалежно, наче грамоту найкращому ударникові (Олесь Донченко, VI, 1957, 12). ♦ Відклична (відзивна) грамота див. відкличний; Вірчі грамоти див. вірчий; Охоронна грамота див. охоронний. ♦ Фільчина грамота — документ, що не має юридичної сили, неграмотно складений. Ці папери ми бачили в папці голови колгоспу.. Та все це схоже на фільчину грамоту — жоден з цих, з дозволу сказати, документів ніким не підписаний (Радянська Україна, 7.IV 1961, 2).
2. іст. Лист, послання або який-небудь запис. Найстаріша грамота, що нею відкривається ряд письмових документів з досить виразними рисами української мови, належить часові близько середини XIV ст. (Питання походження української мови, 1956, 32); Особливо цікаві знайдені при розкопках берестяні грамоти, що являли собою господарські записи, уривки з духівниць і ділові листи торгово-ремісних людей (Історія СРСР, I, 1957, 51).
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Академічний тлумачний словник
ГРАМОТА 1, и, жін., тільки одн. Уміння читати і писати. Почав Андрій щовечора ходити грамоти вчитись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447); // Освіта. Неписьменний час минув — кожний грамоту здобув (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 379); — А мені важко, бо грамота в мене куца (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 177); // перен. Елементарні початкові відомості з якої-небудь галузі знання. — Я на грамоті розуміюся не дуже, отож і не знаю, Горацій, чи як? (Олександр Довженко, I, 1958, 219).
Фразеологічний словник
ГРАМОТА
кита́йська гра́мота, жарт. Щось недоступне для розуміння, таке, в чому важко розібратися; незрозуміле. — Ми все сидимо .. і тільки філософствуємо: “Доля, випробування…” Тільки для тебе сіє́ (це) — китайська грамота. Ні чорта ти не розумієш, дівко (П. Панч); — Агрономія для нього .. китайська грамота (М. Зарудний).
Ілюстрації
|
|
|
|
