Відмінності між версіями «Гіркий»

Версія за 19:03, 12 грудня 2013

Гіркий, -а, -е. 1) Горькій на вкусъ. Гіркий полинь. Мет. 81. 2) Ѣдкій, донимающій. Не лай мене, моя мати, гіркими словами. Мет. 85. 3) Несчастный, бѣдственный, горькій. Гірка доля. Ном. № 2442. Гіркий світ, а треба жить. Ном. № 2440. 4) Сопровождаемый горестью, неутѣшный, горькій. Облилася Морозиха гіркими сльозами. Нп. Забудь ласощі, паслін і цибулю, а за гірку твою працю візьми під ніс дулю. Ном. 5) Употребляется часто съ подразумѣваемымъ существительнымъ. Схилившись на стіл, облився гіркими (сльозами), потім устав. Стор. Та синові за гіркого (шага) медяник купила. Шевч. 80. Не дає перевести дихання і через край гіркої (долі) наливає. К. Іов. 20. Гіркий лопу́х. Раст. Lappa major. Вх. Лем. 403. См. Лопух. Ум. Гіренький, гіркенький. Сравн. ст. Гірший, гірчіший. Гіренький мій світ. Федьк. І. 100.

Сучасні словники

Словник України

гірки́й – прикметник

Словник української мови

ГІРКИЙ, а, е.

1. Який має своєрідний їдкий, різкий смак (напр.: хіна, гірчиця); протилежне солодкий. Знаєте полинь, діточки? Гіркий, гіркий, гіркий такий дуже! (Марко Вовчок, I, 1955, 336); З гвинтового отвору гірким перегаром ударив дим (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 25); По росі на травинці, по якихось своїх таємничих прикметах вгадає [Оленчук], де солодка проб'ється вода, де гірка (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 350).

2. у знач. ім. гірка, кої. Горілка. — Коли б, — каже, — умер я в Трої, Уже б не пив сеї гіркої І марно так не волочивсь (Іван Котляревський, I, 1952, 70); Для годиться Данило та Антон випили по чарці руської гіркої і розгомонілися (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 373).

3. перен. Сповнений горя, біди; тяжкий. [Омелян:] Гірке моє вчителювання (Іван Франко, IX, 1952, 178); Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (Степан Васильченко, II, 1959, 207); // Який завдає горя, болю, гіркоти; дошкульний, вразливий. [Настя:] Ой, яке ж ти гірке слово промовив! Як ти знов уразив серце, неначе врізав його гострим ножем (Нечуй-Левицький, II, 1956, 441); Почула вона серцем гіркую правду (Степан Васильченко, I, 1959, 132); І почав розповідати [юнак] — про своє велике горе, про гірку несправедливість (Павло Тичина, II, 1957, 19); Багато ще гірких, але справедливих слів почули Галина й Олег від Василя Васильовича (Олесь Донченко, II, 1956, 491); // Викликаний горем, прикрістю; який виражає горе, страждання. За гіркими слізьми світу не вздріла [Ївга], не бачила, куди їй і вийти! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 285); Михайло хоч сміявся, Та гірким сміхом (Іван Франко, X, 1954, 173); Коло губів Каргата з'явилась гірка зморшка (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1935, 188).

4. перен., заст. Який зазнав горя, біди. 1 бачить він, що се вбога і гірка дівчина: ..спідниця на ній вицвіла і уся в латках (Марко Вовчок, I, 1955, 350); Яке йому там життя буде — можна вгадати: то буде життя сиротини, гіркого сиротини (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 440); // у знач. ім. гіркий, кого, чол.; гірка, кої, жін. Уживається у знач. гіркі сльози, горе і т. д. Мот-ря плакала гіркими, а прохати Івана не посміла (Панас Мирний, II, 1954, 114); Заплакала [молодиця], пішла шляхом, В Броварях спочила, Та синові за гіркого Медяник купила (Тарас Шевченко, I, 1951, 38); Ковтнуть гіркого у житті прийшлось маленькій їй (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 327). ♦ Пити (випити, куштувати, скуштувати і т. ін.) гірку [чашу] (гіркої) — страждати, зазнавати багато горя, негод. Остапові першому довелося випити гірку чашу (Олександр Довженко, I, 1958, 271); — Ох! Випила й я за свій вік гірку, та ще й повну!.. (Панас Мирний, II, 1954, 251); [Ганна:] Хто з жінок не бідкається? Хіба і я не пила гіркої? Випила, випила до денця! (Марко Кропивницький, II, 1958, 37); Не раз і Горпині доводилося коштувати [куштувати] гіркої від матері або від брата (Іван Франко, I, 1955, 59); Гірка чаша — велике горе, страждання. [Ганна Андріївна (дочці):] Не минула і тебе ця гірка чаша... Тепер ти полонянка; взяли тебе у ясир... (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 180); Гіркий досвід — важке випробування. З гіркого досвіду вона знала, що шепіт чоловіка нічого доброго не віщує (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 279); Гіркий п'яниця (п'яниченька і т. ін.) — той, хто багато п'є, пиячить. Писар, здається, нічого собі, добродушний дідок, п'яниченька тільки гіркий: ніс червоний, як буряк (Степан Васильченко, IV, 1950, 20); Та що вже звикли хлопці і до «субіток» і до суворих звичаїв шкільного життя, але такого гіркого п'яниці, як новий дяк, і вони не витримали (Оксана Іваненко, Тарас. шляхи, 1954, 30).

Ілюстрації

[[Зображення:|x140px]]

[[Зображення:|x140px]]

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання