Відмінності між версіями «Чорт»
(→Сучасні словники) |
(→Сучасні словники) |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| − | Чорт | + | Чорт — персонаж слов'янської міфології. Фантазія малювала Чорта як злу нечисту силу і уявляла його у вигляді лукавої людиноподібної істоти, хитрої і підступної. Вірили, що Чорт водиться у безлюдних місцях, що живе у безоднях, в очереті, в пустелі, у пустках, руїнах і що він може перекидатися на людину, тварину і в різні речі. Вірили, що небезпечно згадувати його по імені; тому, замість слова «чорт», вживали різні назви: дідько, «той, що греблі рве», «той, що не при хаті згадуючи» тощо. В українському фольклорі існує багато приповідок про чорта. Згадки про чорта збереглися в українські топоніміці: Чортова гора, Чортиця, Чортова печера, річка Чортовець тощо. Образ Чорта часто зустрічається в творах українських письменників (О. Стороженко «Закоханий чорт», С. Васильченко «В хуртовину» тощо). |
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
Версія за 23:29, 8 грудня 2013
Чорт, -та, м. 1) Чортъ. Бога хвали, чорта не гніви. Ном. Чорт-ма, чорт-мало, чорт-матиме. Нѣтъ, не было, не будетъ. Їв би паляниці, та зубів чорт ма. Ном. № 12331. Ой тим же я не прийшов, що чортмало підошов. Нп. Коли без перестанку гулятиме, то й сорочки чортматиме. Полт. Чорт зна хто, що, де, куди, як.... Чортъ знаетъ кто, неизвѣстно кто, что, гдѣ, куда, какъ. Чорт зна що, хто — также: дрянь, гадость, плохой человѣкъ, предметъ. Чорт зна як — также: плохо, скверно. Чорт зна що в лаптях, та й то москаль. Ном. № 841. Чорт зна що, не Брути! Шевч. 214. Чорт зна що плутає. Рудч. Ск. І. 187. Як чорзна що, не чепать, щоб і посудини не запаскудить. Ном. № 3288. Робиш ти, працюєш, та на чорт зна кого. Левиц. І. 527. Жили, жили, та чорзна де й ділися. Ном. № 8272. Заїць тоді ж забіг чорзна куди. Рудч. Ск. І. 25. Чорт його зна, як і вчитись. Левиц. І. 247. Чорт батька знає, як співають! Гліб. Въ томъ же значеніи: чорт-віть що! Рудч. Ск. І. 75. До чо́рта. Много, масса. Чимало таки козаків і панів до чорта. Стор. II. 28. 2) Родъ игры. О. 1861. XI. Св. 36. Ум. Чортик, чорто́к. Чуб. І. 219. Ном. № 275. Ув. Чортисько, чортище. Чуб. І. 106. Чортяка.
Зміст
Сучасні словники
Чорт — персонаж слов'янської міфології. Фантазія малювала Чорта як злу нечисту силу і уявляла його у вигляді лукавої людиноподібної істоти, хитрої і підступної. Вірили, що Чорт водиться у безлюдних місцях, що живе у безоднях, в очереті, в пустелі, у пустках, руїнах і що він може перекидатися на людину, тварину і в різні речі. Вірили, що небезпечно згадувати його по імені; тому, замість слова «чорт», вживали різні назви: дідько, «той, що греблі рве», «той, що не при хаті згадуючи» тощо. В українському фольклорі існує багато приповідок про чорта. Згадки про чорта збереглися в українські топоніміці: Чортова гора, Чортиця, Чортова печера, річка Чортовець тощо. Образ Чорта часто зустрічається в творах українських письменників (О. Стороженко «Закоханий чорт», С. Васильченко «В хуртовину» тощо).
Ілюстрації
|
|
|
|
