Відмінності між версіями «Обідати»
(→Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)) |
|||
Рядок 5: | Рядок 5: | ||
ОБІДАТИ, аю, аєш, недок. Споживати їжу серед дня, між сніданням і вечерею; їсти обід. [Сотни к:] Настусю! поведи його в покої та нагодуй, бо він ще, може, й не обідав (Тарас Шевченко, II, 1953, 168); Петрусь лежить на постелі, дожидає обідати товариства... (Панас Мирний, I, 1954, 338); Василинка і робить есе без метушні, і мову веде неквапливо, і обідає без поспіху (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 271). | ОБІДАТИ, аю, аєш, недок. Споживати їжу серед дня, між сніданням і вечерею; їсти обід. [Сотни к:] Настусю! поведи його в покої та нагодуй, бо він ще, може, й не обідав (Тарас Шевченко, II, 1953, 168); Петрусь лежить на постелі, дожидає обідати товариства... (Панас Мирний, I, 1954, 338); Василинка і робить есе без метушні, і мову веде неквапливо, і обідає без поспіху (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 271). | ||
− | + | Варити (наварити і т. ін.) обідати — готувати страви на обід. — Сам собі, було, і обідати варю, і коні напуваю, і чоботи латаю (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 244). | |
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 503. | Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 503. | ||
− | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== |
Поточна версія на 09:02, 2 грудня 2013
Обідати, -даю, -єш, гл. Обѣдать. Чи обідала, чи не обідала, аби рід одвідала. Ном. № 7274.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ОБІДАТИ, аю, аєш, недок. Споживати їжу серед дня, між сніданням і вечерею; їсти обід. [Сотни к:] Настусю! поведи його в покої та нагодуй, бо він ще, може, й не обідав (Тарас Шевченко, II, 1953, 168); Петрусь лежить на постелі, дожидає обідати товариства... (Панас Мирний, I, 1954, 338); Василинка і робить есе без метушні, і мову веде неквапливо, і обідає без поспіху (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 271). Варити (наварити і т. ін.) обідати — готувати страви на обід. — Сам собі, було, і обідати варю, і коні напуваю, і чоботи латаю (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 244).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 503.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Цікаві факти
Українська кухня користується широкою популярністю серед слов'янських кухонь. Вона давно одержала поширення далеко за межами України, а деякі страви української кухні, наприклад борщі і вареники, увійшли в меню міжнародної кухні. Вони користуються великим попитом у ресторанах і столових Москви, Санкт-Петербурга, Тбілісі, Праги, Софії, Будапешта. Українська національна кухня склалася досить пізно, в основному до початку XIX ст. Доти її важко було відмежувати від родинних їй польської та білоруської кухонь. Це пояснюється тривалістю і складністю процесу формування української нації і української держави, тому що різні частини території її входили до складу різних держав (Литви, Польщі, Угорщини, Румунії).
І до цих пір збереглися розходження між блюдами Чернігівщини і Галичини, Полтавщини і Волині, Буковини і Харківщини, Поділля і Закарпаття. Українська кухня була створена на базі вже сформованих у кожній з регіональних частин України елементів кулінарної культури. Попри те, що ці елементи були дуже різнорідні, унаслідок величезності території, що розкинулася від Карпат до Приазов'я і від Прип'яті до Чорного моря, розходження природних умов і історичного розвитку окремих частин її, сусідства безлічі народів (росіяни, білоруси, татари, ногайці, угорці, німці, молдавани, турки, греки), українська кухня виявилася на рідкість цільної, навіть трохи однобічною як по добору характерної національної харчової сировини, так і за принципами його кулінарної обробки. У національну українську кухню не ввійшли традиції давньоруської кухні, зв'язок з якою була втрачена після монголо-татарської навали. Це відрізняє українську кухню від російської і білоруської, де древні традиції, хоча і видозмінювалися, але тим не менше зберігалися протягом багатьох століть.
Разом з тим українська кухня сприйняла деякі технологічні прийоми не тільки німецької й угорської кухні, але і татарської і турецької, по-своєму частково видозмінивши їх. Так, обсмажування продуктів у перегрітій олії, властива тюркським кухнях, було перетворено в українське "смажання" (тобто пасерування овочів, що йдуть у борщі чи в другі страви), що, наприклад, абсолютно не властиво українській кухні. А різноманіття страв із свинини ріднить українську кухню з кухнями західних слов'ян і угорців і сусідів українців - білорусів, однак використання сала в українській кухні надзвичайно різноманітно.