Відмінності між версіями «Кобза»

Версія за 14:01, 1 червня 2015

Ко́бза, -зи, ж. 1) Струнный музыкальный инструментъ. Сидить на могилі козак старесенький, у кобзу граєвиграває, голосно співає. Мет. 443. Він усюди вештається та на кобзі грає. Шевч. 7. На речах як на кобзі. Ном. № 2989. 2) Рыболовный снарядъ изъ тонкихъ прутьевъ. Сим. 148. Ум. Кобзонька, кобзочка. В кобзоньку грає, гарно співає. Грин. III. 21.

Сучасні словники

Матеріал з Вікіпедії

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Кобза (значення). Кобза • (1) український лютне-подібний струнний щипковий музичний інструмент, в якому струни розташовані як на грифі, так і на корпусі (приструнки). • (2) український варіант 6 або 7 струнної гітари. • (3) український варіант 4 струнної домри • (4) назва волинки на Поліссі, а також в Білорусії та в Польщі. • (5) до 1940 р. синонім багатострунної бандури. Кобза (значення) Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. • Кобза — музичний інструмент • Кобза — канадсько-українська фірма • Кобза — український музичний гурт Існування вживання терміну "кобза" як нар. щипк. інструменту в Україні простежується за документами 14 ст[1].

Уявлення про первісну лютнеподібну К. дають стародавні картини про козака Мамая (інструмент лютнеподіб. форми).

Кобза існувала в Україні ще в XV—XVI століттях, належала до типу лютневих інструментів (див.mandora), що побутували на Заході. В літературних джерелах цей лютне=подібний інструмент звалася бандурою *на латинський манір*. Згодом лютноподібна кобза вийшла з ужитку, і на зміну їй прийшла більш удосконалений гібрид барокової лютні з кобзою торбан та *старосвітська* бандура. Органологічну відмінність цих інструментів досить важко зрозуміти.

Великого поширення кобза набула серед українського козацтва. На ній грали мандрівні кобзарі, які виконували народні пісні різних жанрів — історичні, ліричні, побутові, думи, псальми тощо. Частіше всього на кобзі грали професійні народні музиканти які народ називав кобзарями (сліпці), яких водили з дому в дім. Кобзарі грали та співали, в містах де збиралися нарід - на базарах, коло церкв, а також по хатах.

Ще у XV ст. існували придворні музиканти які грали на кобзах які по походженні були українцями в королівському дворі Польщі, а у XVIII—XIX ст. — та в російському імператорському дворі. Найвидатніші давні придворні кобзарі — Білоградський, Нижевич, Любисток, Розум (XVIII ст), В ХіХ ст кобзарі існували як мандрівні музиканти на Східній Україні. Найвідоміші з них А.Шут (XIX ст), О.Вересай (XIX ст) та ін.

Кобза і бубон в експозиції Миргородського краєзнавчого музею Одне з найдавніших свідчень про існування кобзи в Україні знаходиться у польському запису 1584 року Папроцького: «Kozacy z wielkiej radosci… spiewajac, na kobzach grajac» (Bartosz Paprocki. Herby rycerstwa polskiego. Krakow, 1584, С.107).

Щоправда, звали такого кобзаря у XVII ст. — кобезник (kobeznik — Zimorowicz. Sielanki. C. 147.). У певних колах і понині вважають, що кобза у давні часи зникла з музичного побуту України, а її назва ототожнилася з іншим музичним інструментом — бандурою. Така теза народилася в XIX-ХХ ст. Незважаючи на детальний опис М. В. Лисенком у кількох розвідках бандури О.Вересая, плутанину у її класифікації викликало існування кількох коротеньких струн — «приструнків», яких за переконаннями дослідників на кобзі не повинно було бути. А коментарі щодо способу гри «…лівою рукою граючий охоплює гриф, притискуючи великі струни… супровід мелодії відбувається головним чином на довгих струнах (на грифі), граючий по мірі потреби то понижує звук, подовжує чи скорочує струни, притискаючи їх до грифа на тій чи іншій висоті. Малих струн кобзар не притискує», вважалися «рудиментами зниклої кобзи». Перші згадки про використання ладкової кобзи в Україні відносяться до спогади В. Ємця з 20-их років в Чернівцях де автор мав нагоду зустріти ансамбль кобзистів у Чернівцях.

Канадський виконавець на ладковій кобзі Павло Конопленко-Запорожець придбав свою ладкову кобзу в Києві в 1914 від бандуриста Василя Потапенка.

Київський домровий майстер М. Лупич зробив ладкову кобзу бас для Київської капели бандуристів в 1936 р. Аналогічні інструменти використовувалися в інструментальній групі Державного Українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки.

У 1970-ті відбулася спроба виготовлення «нової» ладкової кобзи. В майстерні Василя Зуляка Мельнице-Подільського комбінату Борщівськоо району Тернопільської області виготовляли сім'ю 5 струнних ладкових кобз та пізніше 6-струнний інструмент домброво-гітарного взірця, який було введено в оркестри українських народних інструментів[1].

На початку 70-х рр. в руках окремих бардів, що часом називали себе кобзарями, з'явилися шести-семиструнні інструменти, з гітарним строєм які називають акомпануючими кобзами. Подібний інструмент використовував П. Конопленко-Запорожець в Канаді.

У 70-х рр. також у Київському оркестрі народних інструментів зазвучали чотириструнні ладкові кобзи, квінтового строю, що звуться оркестровими. Автор цих інструментів М. Прокопенко

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КОБЗА, и, жін. Старовинний український струнно-щипковий музичний інструмент. Сидить козак на могилі, На кобзі грав-виграває, Жалібно співає (Українські народні думи.., 1955, 38); Максима аж підмиває попросити, щоб дід що-небудь заграв на кобзі (Михайло Стельмах, I, 1962, 239); * Образно. Гомоніла твоя [Шевченкова] кобза Гучною струною, В кожнім серці одбивалась Чистою луною (Леся Українка, I, 1951, 24).

CЛОВОПЕДІЯ музичні терміни

КОБЗА - Старовинний український народний щипковий інструмент, який має грушоподібний корпус, шийку з 4 - 10 ладами та від 5 до 10 струн і приструнків. К. була поширеною серед запорізького козацтва. З XVIII ст. К. витіснила з вжитку більш досконала бандура, але родина К. й2 досі застосовується в оркестрі народних інструментів (мала, середня - ритм - К., велика басова). 2. Струнний щипковий інструмент молодавсько - румунського походження, подібний до лютні. Має чотири струни, звук видобувається за допомогою плектра. 3. Польсько - українська волинка. [1] Орфографічний словник української мови КОБЗА

ко́бза іменник жіночого роду

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

матеріал з Вікіпедії

Кобза_вересаївська

Вересаївська кобза— безладовий лютневидний інструмент з гладким корпусом (спідняком чи нижньою декою) з цільного шматка дерева в одному масиві з грифом (ручкою), вкритим монолітною верхньою декою (верхняком), що повторює обриси корпуса й грифа. Має шість струн на грифі (бунти) й шість на корпусі (приструнки). В сучасних вересаївських кобзах на грифі робиться додаткова накладка під струни з більш твердого дерева для більшої довговічності верхньої деки. Спідняк робиться з червоної верби, клена, ясена. Верхняк зазвичай з хвойних порід. Накладка на гриф і кілки - з твердої деревини, частіше з акації. Аструнотримач - з листової міді чи латуні. Остап Вересай використовував у струнному наборі комбінацію жильних і металевих струн. Струни, які вели мелодію (найтонші на грифі), були зазвичай металевими. Настроєні вони були (від найтовщої G) - G-C-D-G-A-D на грифі й від G вгору на корпусі: G-A-B-C#-D-E