Відмінності між версіями «Акварельний»

Версія за 01:55, 2 грудня 2013

Словник Грінченка

Акваре́льний, -а, -е. Акварельный. Мені тепер дуже і дуже треба одну акварельну краску, називається вона сепія. Шевч. О. 1862. ІІІ. 4.

Акваре́ль (фр. aquarelle — водяниста; італ. acquarello) — техніка живопису, що використовує спеціальні акварельні фарби, які при розчиненні у воді утворюють прозору суспензію тонкого пігменту, що дозволяє створювати ефект легкості і тонких колірних переходів. Акварель поєднує особливості живопису (багатство тону, побудова форми і простору кольором) і графіки (активна роль паперу в побудові зображення, відсутність специфічної рельєфності мазка, характерної для живописної поверхні)

дещо цікаве

Техніка акварельного живопису вимагає великої майстерності, оскільки прозорість фарб не дозволяє переписування зображення. Аквареллю малюють на зернистому, акварельному папері використовуючи паперову палітру, пензлі з хутра вивірки, поні. Акварельна техніка — практично єдина, що не використовує білил. Роль білої фарби виконує сам папір. Це не виключає використання акварелі в складних, змішаних техніках, коли акварель використовують разом з художнім вугіллям, малюнком графітовими олівцями тощо. Техніка використання акварельних фарб достатньо проста — потребує чистої води, щільного паперу, а фарби швидко сохнуть. Здається на цьому усі легкі моменти закінчуються і починаються усі складні. Малювання акварельними фарбами потребує навичок, старанності, уміння добре використовувати переваги акварельної техніки. Навіть у фахових майстрів порушення техніки і старанності в використанні акварелі призводить до неохайного, неприємного вигляду кінцевого результату. Основою для акварелі є, як правило, папір, який часто попередньо змочують водою для досягнення особливої розмитої форми мазка. Для цього є особливі рамки (стіратор), на які натягується лист. Таким чином, під час рисування папір можна змочувати знизу, або папір кладуть на мокру фланель. Можливий і простіший спосіб: попередньо зволожений лист акварельного паперу, який досить добре вбирає вологу, кладуть на скло, при цьому, залежно від того, як довго відпрацьовується конкретна ділянка малюнка, вибирають кут нахилу скла, але частіше за все скло лежить горизонтально. Згідно з власними манірними можливостями, можна допускати, щоб вода на аркуші паперу виступала у вигляді калюжі або глибоко вбиралася і створювала лише окрему вологу ділянку. Фарба в таких випадках грає по-різному, чим створює бажаний ефект. Власне кажучи, саме в цьому полягає сучасне розуміння акварельного техніки. На думку фахівців XIX століття, «для акварельного живопису вживається або брістольський картон, ватман, або торшон, пензлі вивіркові, куницеві, борсукові або тхореві. Однотонні малюнки роблять або за способом Губерта, вживаючи сепію, або нейтральтінтом. Для кольорових акварелей найуживаніші фарби такі: гумігут, індійська жовта, жовта охра, тер де Сієна натуральна, така ж палена, кіновар, кармін гаранс, лак-гаранс, кармін палений, охра червона, венеціанська червона, індійська червона, кобальт, ультрамарин, берлінська лазур, індиго, нейтральтінт і сепія»[1] Робота акварельними фарбами на природі, з натури, вимагає швидкості та відпрацьованої техніки. Разом з тим, під рукою повинна бути посудина з чистою водою і губка, яка, як правило, бере участь у процесі нарівні з китицями. Якість акварельного паперу є дуже важливим для роботи, але найдорожчий і найкращий папір не завжди доступний початківцям художникам, і тому цілком можна пристосуватися до вже наявного. У сучасній техніці досить успішно використовуються акварельні олівці, воскові крейди, гелеві чорнила.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання