Відмінності між версіями «Я»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 4: Рядок 4:
  
 
==Сучасні словники==
 
==Сучасні словники==
[http://slovopedia.org.ua/29/53423/24396.html '''Я''']
+
<a href="http://slovopedia.org.ua/29/53423/24396.html">Я, Я</a>
• Я тридцять третя й остання літера українського алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на словяно-кирилич. графіч. основі. Назва літери я вживається як іменник кс.р.: велике Я,мале я. У давньрус. і староукр. мовах звуки а і йотований ja позначалися літерами («юс малий»)- після м’яких приголосних («а» йотоване)- після голосних і на початку слова.  У староукр. графіці у зв’язку  з наявністю  різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст. крім рукописної , з’явилася друкована форма літери.  
+
• Я (Я, я) — тридцять третя літера українського алфавіту та кирилиці. Є в багатьох алфавітах, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. Становить поєднання /ja/, або /a/ після м'якої приголосної. Буква звучить як «йа» (Наприклад: яблуко, м'ята, соя), коли буква стоїть на початку слова, після голосного звуку та після апострофу (ясний, мрія, зав'язь, камарилья). Я звучить як «а», коли пом'якшує попередній м'який приголосний звук (лящ, сяйво). У драгоманівці замінювалась на «ja» або «ьа», в залежності від способу читання.
 +
Поєднує дві різні церковнослов'янські форми, відомі як «малий юс» і «йотоване А», яких звучання давно співпало, але залишилася формальна орфографічна різниця. Форма сучасної літери Я, схожа на дзеркальне відображення латинської літери R, відтворює курсивне написання літери Ѧ, котре поширилося вже в середині XVI століття (під час швидкого писання поступово зникла ліва ніжка, а ціла фігура повернулася за годинною стрілкою; рукописна лігатура «йотоване А» виглядала як рукописне а з чубчиком, схожим на с). В такому виді («Я») вона стала закріплена під час введення гражданського шрифту.
 
• Я - мене, займ. особ. 1 ос. одн.
 
• Я - мене, займ. особ. 1 ос. одн.
 
• 1. Уживається мовцем для називання самого себе. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить (Тарас Шевченко, I, 1963, 11); Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 98).
 
• 1. Уживається мовцем для називання самого себе. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить (Тарас Шевченко, I, 1963, 11); Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 98).

Версія за 16:45, 30 листопада 2013

Я, мѣст. Я. Я од людей чула. МВ. II. 9. Дитина мені хвора. Камен. у. Нам Бога не вчить, як хліб родить. Ном. № 35.

Сучасні словники

<a href="http://slovopedia.org.ua/29/53423/24396.html">Я, Я</a> • Я (Я, я) — тридцять третя літера українського алфавіту та кирилиці. Є в багатьох алфавітах, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. Становить поєднання /ja/, або /a/ після м'якої приголосної. Буква звучить як «йа» (Наприклад: яблуко, м'ята, соя), коли буква стоїть на початку слова, після голосного звуку та після апострофу (ясний, мрія, зав'язь, камарилья). Я звучить як «а», коли пом'якшує попередній м'який приголосний звук (лящ, сяйво). У драгоманівці замінювалась на «ja» або «ьа», в залежності від способу читання. Поєднує дві різні церковнослов'янські форми, відомі як «малий юс» і «йотоване А», яких звучання давно співпало, але залишилася формальна орфографічна різниця. Форма сучасної літери Я, схожа на дзеркальне відображення латинської літери R, відтворює курсивне написання літери Ѧ, котре поширилося вже в середині XVI століття (під час швидкого писання поступово зникла ліва ніжка, а ціла фігура повернулася за годинною стрілкою; рукописна лігатура «йотоване А» виглядала як рукописне а з чубчиком, схожим на с). В такому виді («Я») вона стала закріплена під час введення гражданського шрифту. • Я - мене, займ. особ. 1 ос. одн. • 1. Уживається мовцем для називання самого себе. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить (Тарас Шевченко, I, 1963, 11); Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 98). • Відсохла б рука мені див. відсихати; Гляди [ж] мені—уживається для вираження застереження або погрози. — Говорила я тобі раз, щоб ти завела в цьому селі празник мироносиць,.. а ти мене не послухала. Гляди заведи й в цьому селі цей празник, бо буде тобі гріх од бога, як мене не послухаєш (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 323); — Як з'їси те, що тобі поклали, дядина скаже: «Бери ще шматочок», а ти гляди мені, щоб не брав (Іван Багмут, Опов., 1959, 4); Грім би мене вдарив (побив) див. грім; Дивовижа мені див. дивовижа; Не я буду див. бути; Оце (це, се) [й] я розумію! див. розуміти; Побий мене [святий] хрест (грім, боже і т. ін.); Хай (нехай) мене [святий] хрест (грім і т. ін.) поб'є; Побила б мене свята земля див. побити;

Ілюстрації

Ja1.jpg Ja2.jpg Ja3.jpeg Ja4.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання