Відмінності між версіями «Гора»
(→Сучасні словники) |
(→Сучасні словники) |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
2) особливостями структури, з урахуванням геологічної будови. | 2) особливостями структури, з урахуванням геологічної будови. | ||
У ''першому випадку'' гори поділяються на Кордильєри, гірські системи, хребти, групи, ланцюги й одиничні гори. Назва «кордильєра» походить від іспанського слова, що означає «ланцюг» або «мотузка». До Кордильєр належать хребти, групи гір і гірські системи різного віку. Район Кордильєр на заході Північної Америки включає Берегові хребти, гори Каскадні, Сьєрра-Невада, Скелясті й безліч невеликих хребтів між Скелястими горами і Сьєрра-Невадою у штатах Юта й Невада. До Кордильєр Центральної Азії належать, наприклад, Гімалаї, Куньлунь і Тянь-Шань. Гірські системи складаються з хребтів і груп гір, подібних за віком і походженням (наприклад Аппалачі). Хребти складаються з гір, витягнутих довгою вузькою смугою. Гори Сангре-де-Крісто, що простягаються в штатах Колорадо і Нью-Мексико на 240 км, завширшки зазвичай не більше 24 км, із багатьма вершинами, що сягають висоти 4000—4300 м, є типовим хребтом. Група складається з генетично тісно пов'язаних гір при відсутності чітко вираженої лінійної структури, характерної для хребта. Гори Генрі в Юті й По в Монтані — типові приклади гірських груп. У багатьох районах земної кулі зустрічаються поодинокі гори, зазвичай вулканічного походження. Такі, наприклад, гори Худ в Орегоні й Рейнір у Вашингтоні, що представляють собою вулканічні конуси. ''Друга класифікація гір'' грунтується на врахуванні ендогенних процесів рельєфоутворення. Вулканічні гори формуються за рахунок нагромадження мас магматичних порід при виверженні вулканів. Гори можуть виникнути і внаслідок нерівномірного розвитку ерозійно-денудаційних процесів у межах великої території, що зазнала тектонічного підняття. Гори можуть утворитися і безпосередньо в результаті самих тектонічних рухів. Остання ситуація характерна для багатьох великих гірських систем земної кулі, де орогенез триває і сьогодні. Такі гори називаються складчастими. | У ''першому випадку'' гори поділяються на Кордильєри, гірські системи, хребти, групи, ланцюги й одиничні гори. Назва «кордильєра» походить від іспанського слова, що означає «ланцюг» або «мотузка». До Кордильєр належать хребти, групи гір і гірські системи різного віку. Район Кордильєр на заході Північної Америки включає Берегові хребти, гори Каскадні, Сьєрра-Невада, Скелясті й безліч невеликих хребтів між Скелястими горами і Сьєрра-Невадою у штатах Юта й Невада. До Кордильєр Центральної Азії належать, наприклад, Гімалаї, Куньлунь і Тянь-Шань. Гірські системи складаються з хребтів і груп гір, подібних за віком і походженням (наприклад Аппалачі). Хребти складаються з гір, витягнутих довгою вузькою смугою. Гори Сангре-де-Крісто, що простягаються в штатах Колорадо і Нью-Мексико на 240 км, завширшки зазвичай не більше 24 км, із багатьма вершинами, що сягають висоти 4000—4300 м, є типовим хребтом. Група складається з генетично тісно пов'язаних гір при відсутності чітко вираженої лінійної структури, характерної для хребта. Гори Генрі в Юті й По в Монтані — типові приклади гірських груп. У багатьох районах земної кулі зустрічаються поодинокі гори, зазвичай вулканічного походження. Такі, наприклад, гори Худ в Орегоні й Рейнір у Вашингтоні, що представляють собою вулканічні конуси. ''Друга класифікація гір'' грунтується на врахуванні ендогенних процесів рельєфоутворення. Вулканічні гори формуються за рахунок нагромадження мас магматичних порід при виверженні вулканів. Гори можуть виникнути і внаслідок нерівномірного розвитку ерозійно-денудаційних процесів у межах великої території, що зазнала тектонічного підняття. Гори можуть утворитися і безпосередньо в результаті самих тектонічних рухів. Остання ситуація характерна для багатьох великих гірських систем земної кулі, де орогенез триває і сьогодні. Такі гори називаються складчастими. | ||
| + | |||
'''Складчасті гори.''' Споконвічно багато великих гірських систем були складчастими, однак у ході подальшого розвитку їхня будова досить істотно ускладнилася. Зони вихідної складчастості обмежені геосинклінальними поясами — величезними прогинами, у яких накопичувалися опади, головно в мілководних океанічних обстановках. Перед початком складкоутворення їхня потужність сягала 15 000 м і більше. Приуроченість складчастих гір до геосинкліналей здається парадоксальною, однак, імовірно, ті ж самі процеси, що сприяли формуванню геосинкліналей, згодом забезпечували зминання опадів У складки й формування гірських систем. На заключному етапі складкоутворення локалізується в межах геосинкліналі, оскільки унаслідок великої потужності осадових товщ там виникають найменш стійкі зони земної кори. Класичний приклад складчастих гір — Аппалачі на сході Північної Америки. Геосинкліналь, у якій вони утворилися, мала набагато більшу довжину в порівнянні із сучасними горами. Протягом приблизно 250 млн років опадона-копичення відбувалося в басейні, що повільно занурювався. Максимальна потужність опадів перевищувала 7600 м. Потім геосинкліналь зазнала бічного стискання, у результаті чого звузилася приблизно до 160 км. Осадові товщі, що нагромадилися в геосинкліналі, були зім'яті в складки й розбиті розламами, уздовж яких відбувалися диз'юнктивні дислокації. | '''Складчасті гори.''' Споконвічно багато великих гірських систем були складчастими, однак у ході подальшого розвитку їхня будова досить істотно ускладнилася. Зони вихідної складчастості обмежені геосинклінальними поясами — величезними прогинами, у яких накопичувалися опади, головно в мілководних океанічних обстановках. Перед початком складкоутворення їхня потужність сягала 15 000 м і більше. Приуроченість складчастих гір до геосинкліналей здається парадоксальною, однак, імовірно, ті ж самі процеси, що сприяли формуванню геосинкліналей, згодом забезпечували зминання опадів У складки й формування гірських систем. На заключному етапі складкоутворення локалізується в межах геосинкліналі, оскільки унаслідок великої потужності осадових товщ там виникають найменш стійкі зони земної кори. Класичний приклад складчастих гір — Аппалачі на сході Північної Америки. Геосинкліналь, у якій вони утворилися, мала набагато більшу довжину в порівнянні із сучасними горами. Протягом приблизно 250 млн років опадона-копичення відбувалося в басейні, що повільно занурювався. Максимальна потужність опадів перевищувала 7600 м. Потім геосинкліналь зазнала бічного стискання, у результаті чого звузилася приблизно до 160 км. Осадові товщі, що нагромадилися в геосинкліналі, були зім'яті в складки й розбиті розламами, уздовж яких відбувалися диз'юнктивні дислокації. | ||
Протягом стадії складкоутворення територія зазнавала інтенсивного підняття, швидкість якого перевищувала темпи впливу ерозійно-денудаційних процесів. Згодом ці процеси призвели до руйнування гір і зниження їхньої поверхні. Первинні деформації при утворенні складчастих гір зазвичай супроводжуються значною вулканічною активністю. | Протягом стадії складкоутворення територія зазнавала інтенсивного підняття, швидкість якого перевищувала темпи впливу ерозійно-денудаційних процесів. Згодом ці процеси призвели до руйнування гір і зниження їхньої поверхні. Первинні деформації при утворенні складчастих гір зазвичай супроводжуються значною вулканічною активністю. | ||
Версія за 10:12, 28 листопада 2013
Гора, -ри, ж. 1) Гора, возвышенное мѣсто. Як схоче, то й на гору повезе, а не схоче, то й з гори не спустить. Ном. № 2697. Порівняє гори з долинами, а багатих з убогими. Ном. № 1605. Я б і гори покотив. Все сдѣлалъ бы. Ном. № 5381. Лиса гора. Гора съ обнаженной вершиной, — согласно народнымъ повѣрьямъ обычное мѣсто собранія вѣдьмъ и чертей. Чуб. І. 199. І на мудрім дідько на лису гору їздить. Ном. № 6502. Золота гора, золоті гори. Несмѣтное богатство. Се їм золоту гору, та й ту рознесуть. Ном. № 10821. Золотії гори обіцяє. Прельщаетъ невѣроятными обѣщаніями. Ном. № 4526. 2) Чердакъ въ постройкахъ. Чуб. VII. 388. МУЕ. I. 88. (Черниг.). Лисичка зробилась кішкою, та з хати та на гору. Рудч. Ск. І. 30. Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув. Рудч. Ск. І. 213. 3) О рѣкѣ: верховье, верхнее теченіе. Вітер з гори дме, т. е. по теченію. 4) Родъ игры. Грин. III. 115. 5) Брати гору. Одерживать верхъ надъ кѣмъ либо, одолѣвать. Здоров’я почало брати гору. К. ЧР. 180. 6) Брати горою. Пѣть басомъ высокія ноты; пѣть первымъ басомъ. Ти бери горою, а я буду окселентувати. 7) До гори, у горі, у гору. См. Догори, угорі, угору. Ум. Гірка, гіронька, гірочка. Грин. ІІІ. 44. Горонька. Горазд, -ду, м. = Гаразд, -ду.
Зміст
Сучасні словники
Гори — це підвищені ділянки земної поверхні, що круто піднімаються над навколишньою територією. На відміну від плато, вершини в горах займають невелику площу.
Гори можна класифікувати за різними критеріями:
1) географічним положенням і віком, з урахуванням їхньої морфології; 2) особливостями структури, з урахуванням геологічної будови. У першому випадку гори поділяються на Кордильєри, гірські системи, хребти, групи, ланцюги й одиничні гори. Назва «кордильєра» походить від іспанського слова, що означає «ланцюг» або «мотузка». До Кордильєр належать хребти, групи гір і гірські системи різного віку. Район Кордильєр на заході Північної Америки включає Берегові хребти, гори Каскадні, Сьєрра-Невада, Скелясті й безліч невеликих хребтів між Скелястими горами і Сьєрра-Невадою у штатах Юта й Невада. До Кордильєр Центральної Азії належать, наприклад, Гімалаї, Куньлунь і Тянь-Шань. Гірські системи складаються з хребтів і груп гір, подібних за віком і походженням (наприклад Аппалачі). Хребти складаються з гір, витягнутих довгою вузькою смугою. Гори Сангре-де-Крісто, що простягаються в штатах Колорадо і Нью-Мексико на 240 км, завширшки зазвичай не більше 24 км, із багатьма вершинами, що сягають висоти 4000—4300 м, є типовим хребтом. Група складається з генетично тісно пов'язаних гір при відсутності чітко вираженої лінійної структури, характерної для хребта. Гори Генрі в Юті й По в Монтані — типові приклади гірських груп. У багатьох районах земної кулі зустрічаються поодинокі гори, зазвичай вулканічного походження. Такі, наприклад, гори Худ в Орегоні й Рейнір у Вашингтоні, що представляють собою вулканічні конуси. Друга класифікація гір грунтується на врахуванні ендогенних процесів рельєфоутворення. Вулканічні гори формуються за рахунок нагромадження мас магматичних порід при виверженні вулканів. Гори можуть виникнути і внаслідок нерівномірного розвитку ерозійно-денудаційних процесів у межах великої території, що зазнала тектонічного підняття. Гори можуть утворитися і безпосередньо в результаті самих тектонічних рухів. Остання ситуація характерна для багатьох великих гірських систем земної кулі, де орогенез триває і сьогодні. Такі гори називаються складчастими.
Складчасті гори. Споконвічно багато великих гірських систем були складчастими, однак у ході подальшого розвитку їхня будова досить істотно ускладнилася. Зони вихідної складчастості обмежені геосинклінальними поясами — величезними прогинами, у яких накопичувалися опади, головно в мілководних океанічних обстановках. Перед початком складкоутворення їхня потужність сягала 15 000 м і більше. Приуроченість складчастих гір до геосинкліналей здається парадоксальною, однак, імовірно, ті ж самі процеси, що сприяли формуванню геосинкліналей, згодом забезпечували зминання опадів У складки й формування гірських систем. На заключному етапі складкоутворення локалізується в межах геосинкліналі, оскільки унаслідок великої потужності осадових товщ там виникають найменш стійкі зони земної кори. Класичний приклад складчастих гір — Аппалачі на сході Північної Америки. Геосинкліналь, у якій вони утворилися, мала набагато більшу довжину в порівнянні із сучасними горами. Протягом приблизно 250 млн років опадона-копичення відбувалося в басейні, що повільно занурювався. Максимальна потужність опадів перевищувала 7600 м. Потім геосинкліналь зазнала бічного стискання, у результаті чого звузилася приблизно до 160 км. Осадові товщі, що нагромадилися в геосинкліналі, були зім'яті в складки й розбиті розламами, уздовж яких відбувалися диз'юнктивні дислокації. Протягом стадії складкоутворення територія зазнавала інтенсивного підняття, швидкість якого перевищувала темпи впливу ерозійно-денудаційних процесів. Згодом ці процеси призвели до руйнування гір і зниження їхньої поверхні. Первинні деформації при утворенні складчастих гір зазвичай супроводжуються значною вулканічною активністю. Вулканічні виверження відбуваються під час складкоутворення або незабаром після його завершення, і в складчастих горах виливаються великі маси розплавленої магми, що складають батоліти. Багато складчастих гірських систем розсічені величезними насувами з розламами, уздовж яких покрови гірських порід потужністю в десятки і сотні метрів зміщувалися на багато кілометрів. У складчастих горах можуть бути представлені як досить прості складчасті структури (наприклад у горах Юра), так і досить складні (як в Альпах).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
http://www.youtube.com/watch?v=bVIVI8-sjFQ http://www.youtube.com/watch?v=r7RogJRocso
Див. також
- Список гір
http://uk.wikipedia.org/wiki/Список_гір
- Молоді гори
http://uk.wikipedia.org/wiki/Молоді_гори
Джерела та література
- http://uk.wikipedia.org/wiki/Гора
- http://uk.wikipedia.org/wiki/Мала_гірнича_енциклопедія
- http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=38587
