Відмінності між версіями «Ґарлина»

Поточна версія на 16:29, 25 листопада 2017

Ґарлина, -ни, ж. Пукъ соломы, приготовленный для крыши. Бѣл.-Hoc.

Словники

Пук соломи, загорнутий для заплітання між частинами даху

Солома як вторинний продукт злакових культур успішно використовувалася у народному будівництві України. Вона була одним із основних складників глинобитних конструкцій будівель. Соломою обшивали стіни хат, але найчастіше її застосовували як покрівельний матеріал. Для покриття дахів використовували житню солому. В Україні культивується і ярове, і озиме жито. Щодо його використання існують різні думки. Одні вважають, що для покрівлі необхідно брати солому озимого посіву. “Озимина була ліпша…Тверда солома, вона так не гниє”. “З озимини робили китиці, бо яре жито то не йшло… через ото шо солома була дуже мніконька і крутка”. Інші стверджують, що для покрівлі даху слід застосовувати солому ярового жита. Перевагу її перед озимим пояснюють так: “Озимина була гірша бо була тверда”. “Так озиме воно не годиться… воно дуже ламається… воно дуже стебло товсте…Стебла у ярового тоньші, а у озимого стебла набагато товщі, і тому воно ламке становиться і протікає сильніше”. Яре жито при густому посіві мало міцні тонкі стебла. “При великій густоті посіву стебла тоньші. При рідкому – вони товстіші і більше ламкі”.

Хоча думки респондентів розходяться, доцільнішим видається для в’язання “китиць”, “головачок”, “жуп”, “бога” застосовувати солому ярового посіву жита. Перевага його перед озимим очевидна. Солома з ярого жита має удвічі менший діаметр, ніж озима. Це дозволяє мати у снопі більшу кількість стебел, що у свою чергу при покриванні утворює щільніший шар і краще захищає будівлю від проникнення вологи. Інша не менш важлива перевага ярової соломи полягає в тому, що вона набагато пластичніша від товстої, крихкої і ламкої озимої соломи, а тому легше піддається крутінню перевесел (“повересел”) та в’язанню жуп. З соломи ярового жита жупи виходять тугі й міцні, ними легше і зручніше крити (“пошивати”) дах. Такий дах довше служить і краще захищає будівлю від опадів.

Китиця Для в’язання як “головачок”, “жуп”, “китиць”, “бога”, так і “плескачів”, “сніпків”, “ручок” та “пучків” використовували зжату серпом і вимолочену ціпом солому. Тільки з такого матеріалу виходили якісні околоти, з яких виготовляли покрівельні модулі (в’язали вищевказані деталі покрівлі). В’язали їх пізно восени, коли закінчувалися роботи у полі, або взимку. По-перше, в цю пору у селянина з’являлося більше часу для роботи біля хати. По-друге, солома після збору врожаю і обмолоту була дуже сухою і не піддавалася в’язанню. В осінню дощову пору солома набирала (натягувала) вологи, ставала м’якою, а отже пластичною і більш придатною для в’язання. “Зимою або в дощові дні, коли нема праці в полі, крутять китиці”. “Це робилося все зимою, батько в’язав. Вона отсиріла, тоді не ламалася”.

Ілюстрації