Відмінності між версіями «Цнота»
Pi212 (обговорення • внесок) |
Pi212 (обговорення • внесок) |
||
Рядок 20: | Рядок 20: | ||
− | [[Категорія: | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Педагогічний інститут]] |
[[Категорія:Цн]] | [[Категорія:Цн]] |
Версія за 14:26, 27 листопада 2013
Цнота, -ти, ж. 1) Добродѣтель. Цнота й покора не має місця у панського двора. Ном. № 1313. Лучче цнота в болоті, а як нецнота в золоті. Ном. № 4447. 2) Цѣломудріе, невинность. Довідався о ладності і о її цноті. Чуб. V. 426. Хоть я сирота, є у мене цнота. Гол. ІІІ. 321. Ум. Цно́тонька. Гол. IV. 321.
Сучасні словники
ЦНОТА, цноти, іменник жін. роду.
1. Доброчесність, чеснота. Цнота й покора не має місця у панського двора (Номис, 1864, № 1313); [Калеб:] Ся душа в гріхах ще, може, не зовсім погрузла, ще, може, є в ній хоч єдина цнота (Леся Українка, III, 1952, 80); Ми вирішили берегти чистоту нашого життя і не блазнитися. Ми гадали, що цнота і моральна чистота — необхідні супутники справжнього служіння мистецтву (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 115).
2. Невинність, непорочність. Немає хижацтва в моїм почутті, Немає в йому і болота, Його не цурались би навіть святі, Сама не цуралась би цнота (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 302); Незборима його цнота принаджувала до парубка цю бувалу в бувальцях вісімнадцятилітню молодичку (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 456).
СловОпис
Рекомендовані джерела
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 38). Загубити цноту — втратити невинність. — Нецілованою прикидаєшся? — Тимко тихо, але злорадно засміявся. — А цноту, мабуть, ще пастушкою загубила?
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 242.