Відмінності між версіями «Віртуальний музей/Київ»

Версія за 10:46, 12 лютого 2013

Київський період життя (1902 – 1909 рр.) пов'язаний насамперед із роботою над Словником. Володимирська вулиця з прилеглою Паньківщиною, завдячуючи університету св. Володимира і гімназіям, вважалася районом інтелігенції. Тут, на вул. Паньківській, 8 на початку літа 1902 року оселилися Грінченки (фото будинку).

«Киевская старина» оголосила про те, що додатком до неї буде виходити український словник. Але невдовзі стало зрозуміло, що виконати цю роботу зможе самовіддана в праці, патріотична й сильна особистість. Таким єдиним працівником і був Б.Грінченко.

Історія Словника, що приніс Б.Грінченкові найбільше слави, сягає досить тривалого часу. Над Словником ще в 60-х рр ХІХ ст. розпочав роботу П.Куліш. Літ, мабуть, із тридцять над цим словником працювали київські гуртки та громадки, особливо студентські, київські літератори та вчені. Мабуть, на кінець ХІХ ст. важко було б назвати того з українських діячів, хто б не зробив внеску у формування картотеки. Редакція поставила перед письменником дуже жорсткі умови: словник мав бути закінченим до 1 листопада 1904 року і виставлений на академічний конкурс. Б.Грінченкові дали всього 49 тис. слів («А це мізерія перед справжніми скарбами нашої мови! »).

Часу було так мало, що останні років півтора Борисові й Марії «доводилося сидіти над ним 10-11 год. щоденно». Грінченки закинули не тільки всяку роботу, а й читання та листування. Письменника не зупиняла відмова редакції виділити кошти на виписування слів. Цю роботу, доки він редагував, безкоштовно робила Марія Загірня. Праця над словником була завершена до визначеного терміну. Словник – це свідчення наукового подвигу Б.Грінченка та його дружини. Вони виконали за короткий термін роботу, яку чи й змогла б здійснити ціла наукова установа.

У 1906 році Словник було відзначено другою премією М.Костомарова. Київський період Б.Грінченка ознаменований активізацією його громадської роботи, пов’язаної із товариством «Просвіта» та організацією української преси. У 1905 р. виходила заснована ним газета «Громадська Думка», яку 1906 р. закрили, а Б.Грінченка заарештували. Після її закриття з 1906 р. налагоджено випуск «Ради», літературно-громадського журналу «Нова Громада» (1906 р.). У фондах Музею наявний річний комплект журналу.

1907 р. над «Просвітою» нависла загроза закриття, Б.Грінченка було знову заарештовано. Його сусідами по камері була Леся Українка з сестрою. У Либідському жандармському участку потрапив у камеру, в якій сиділа раніше Настя: знайшов її напис на стіні.

1908 рік – рік страшних випробувань для Б.Грінченка. Марії зробили складну операцію, Настю, в якої ледь душа трималася в тілі, під вікнами квартири вартували жандарми. 1 жовтня 1908р. 23-річна Настя померла. У лютому 1909 р. – її крихітний син. У цьому році померла і мати письменника, яку він дуже любив. Титанічна робота без вихідних і відпусток, пережите горе спровокували в Грінченка вибух пригаслого туберкульозу. Лікування в Будаївці (Боярці) не допомогло.

У серпні 1909 року Грінченко складає заповіт (духівницю). Все своє майно Грінченко заповідав товариству «Просвіта». На кошти від видань його творів і поставлених спектаклів «Просвіта» повинна збудувати українську школу в Києві чи в селі імені Володимира Грінченка, а також підтримувати в постійному порядку могили «дочки моєї Анастасії Борисівни Грінченко і її сина, мого внука Володимира Грінченка». Бібліотека мала б зберігатися як єдиний фонд і не змішуватися із загальною бібліотекою «Просвіти». На жаль, ми не виконали його волі й досі.

На позичені батьком 1000 крб. Борис і Марія у вересні 1909 року їдуть на лікування в Італію. «Може, пишна блакить / І широкеє море / Зможуть болі втишить, / Вколисать моє горе….», – написав перед поїздкою. Виїжджав за здоров’ям, за теплом, а виявилося – у вічність…