Відмінності між версіями «Верховина»
(Створена сторінка: '''Верховина, -ни, '''''ж. ''Вершина (дерева, горы). ''Він на те дерево: заліз аж на саму верховину...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Верховина, -ни, '''''ж. ''Вершина (дерева, горы). ''Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. ''Рудч. Ск. І. 4. '''Могила-верховина. '''Курганъ на возвышенномъ мѣстѣ. обыкновенно сторожевой постъ. ''Ой могиловерховина, чомусь рано не горіла. ''Гол. І. 96. Ум. '''Верховинка. '''Шух. І. 204. | '''Верховина, -ни, '''''ж. ''Вершина (дерева, горы). ''Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. ''Рудч. Ск. І. 4. '''Могила-верховина. '''Курганъ на возвышенномъ мѣстѣ. обыкновенно сторожевой постъ. ''Ой могиловерховина, чомусь рано не горіла. ''Гол. І. 96. Ум. '''Верховинка. '''Шух. І. 204. | ||
[[Категорія:Ве]] | [[Категорія:Ве]] | ||
| + | ВЕРШИ́НА, и, ж. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. дерева, гори). Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Щог., Поезії, 1958, 302); Гірські вершини потопали в хмарах (Кучер, Зол. руки, 1948, 80). | ||
| + | |||
| + | ∆ Верши́на кута́, мат. — точка перетину прямих, що утворюють кут; Верши́на трику́тника, мат. — вершина кута, що лежить проти його основи. | ||
| + | |||
| + | 2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь. Ми ті, що, сягнувши вершини прогресу, — В степах засвітили вогні Дніпрогесу (С. Ол., Вибр., 1957, 30); Вдарився [Фред] лобом об дубовий стовп, що правив за основу їхньої халабуди. Гострий біль у надбрів’ї став вершиною всіх Фредових страждань (Збан., Курил. о-ви, 1963, 67). | ||
| + | |||
| + | 3. Початок, верхів’я яру і т. ін. У вершині яру, який розходився двома мілкими степовими вибалками, Бармаш зупинився (Коз., Гарячі руки, 1960, 152). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 337. | ||
Версія за 14:35, 20 листопада 2017
Верховина, -ни, ж. Вершина (дерева, горы). Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. Рудч. Ск. І. 4. Могила-верховина. Курганъ на возвышенномъ мѣстѣ. обыкновенно сторожевой постъ. Ой могиловерховина, чомусь рано не горіла. Гол. І. 96. Ум. Верховинка. Шух. І. 204. ВЕРШИ́НА, и, ж. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. дерева, гори). Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Щог., Поезії, 1958, 302); Гірські вершини потопали в хмарах (Кучер, Зол. руки, 1948, 80).
∆ Верши́на кута́, мат. — точка перетину прямих, що утворюють кут; Верши́на трику́тника, мат. — вершина кута, що лежить проти його основи.
2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь. Ми ті, що, сягнувши вершини прогресу, — В степах засвітили вогні Дніпрогесу (С. Ол., Вибр., 1957, 30); Вдарився [Фред] лобом об дубовий стовп, що правив за основу їхньої халабуди. Гострий біль у надбрів’ї став вершиною всіх Фредових страждань (Збан., Курил. о-ви, 1963, 67).
3. Початок, верхів’я яру і т. ін. У вершині яру, який розходився двома мілкими степовими вибалками, Бармаш зупинився (Коз., Гарячі руки, 1960, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 337.
