Відмінності між версіями «Юпчина»

Версія за 14:05, 2 грудня 2013

Юпчина, -ни, ж. = Юпка. Г. Барв. 112. Ухопила юпчину і ранісінько погнала овечат. Г. Барв. 380.

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЮПЧИНА, и, жін., розм., заст. Те саме, що юпка. Між родичами молодого сиділа стара бабусечка у темній хустці, у темній юпчині (Марко Вовчок, I, 1955, 193); Вона швидко накинула на себе юпчину та й побігла.. до баби Мокрини (Борис Грінченко, II, 1963, 373); — Дощ який ллє, а Сидір десь у лісі, — зітхнула Мотря.. — Оце в мене й душі немає: як він там на дощі у самій юпчині? (Любов Яновська, I, 1959, 366).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Вовняна юпка

Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини

Джерела та література

Українська минувшина. Різновиди традиційного одягу.

Цікаві факти

Формування українського народного одягу — цього яскравого й самобутнього культурного явища — відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо. Загальнохарактерною рисою традиційного українського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання. Основні елементи українського народного одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної орнаментованої смуги тканини, вузькі полотняні чоловічі порти, рушникоподібне жіноче головне вбрання, плетені й ткані пояси та ін.