Відмінності між версіями «Убір»
(Створена сторінка: '''Убір, убо́ру, '''''м. ''Уборъ, нарядъ. Левиц. І. 202. Ном. № 11164. 2) — '''церко́вний'''. Церковное об...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Убір, убо́ру, '''''м. ''Уборъ, нарядъ. Левиц. І. 202. Ном. № 11164. 2) — '''церко́вний'''. Церковное облаченіе. Рудч. Ск. І. 170. | '''Убір, убо́ру, '''''м. ''Уборъ, нарядъ. Левиц. І. 202. Ном. № 11164. 2) — '''церко́вний'''. Церковное облаченіе. Рудч. Ск. І. 170. | ||
| − | [ | + | ==Сучасні словники== |
| + | |||
| + | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
| + | УБІ́Р (ВБІР), убору, чол. | ||
| + | |||
| + | 1. Те, що одягають на себе; одяг взагалі або багатий, пишний одяг; убрання. Скинув він [Грегор] кожух, а на йому убір гарний та дорогий: синій суконний жупан з гудзиками, добрі чоботи, синя жилетка, а на жилетці аж чотири ряди здорових гудзиків так і сяють; шия зав'язана червоною хусткою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 272); Любила Параска уборами менжувати, коли б вона була багачка — на жодень [кожен] день мала б новий убір (Панас Мирний, IV, 1955, 33); Від давнього часу звертав на себе його увагу старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих місточках [містечках] (Іван Франко, III, 1950, 55); Які були в його гроші, що міг би на парубоцькі вбори витрачати абощо, — все віддавав за книги (Борис Грінченко, II, 1963, 328); * Образно. Весь ліс — в інеї, в крихкому, казково розкішному уборі (Олесь Гончар, II, 1959, 136); | ||
| + | // Спеціальне спорядження. Бойовий убір вдягають [друзі], — мчати коні їхні рвуться (Микола Бажан, II, 1947, 144); | ||
| + | // Збруя (перев. оздоблена чим-небудь). Ледво [ледве] Іван вийшов на вулицю, побачив пишну кариту [карету], запряжену четвернею огнистих коней в богатих [багатих] уборах (Іван Франко, III, 1950, 143); Каравани спускалися з гір, І дзвенів їх брязкучий убір (Павло Грабовський, І, 1959, 473); | ||
| + | // перен., поет. Те, що покриває собою що-небудь, зовнішній покрив чогось (про рослинність, листя, сніг і т. ін.). Повіне тихий вітрець, потемніє й насупиться її [землі] зелений убір; затихне вітрець, убір заяснів, усміхається... (Панас Мирний, I, 1949, 150); В новім уборі скрізь кучерявіють Дерева ніжні (Микола Зеров, Вибр., 1966, 337). | ||
| + | Головний убір — предмет одягу, який надівають на голову (капелюх, кашкет, шапка і т. ін.). Перше що впадає в око, — це Романова шевелюра, на яку у здається, не налізе жодний головний убір (Олександр Підсуха, Жарти.., 1968, 25). | ||
| + | |||
| + | 2. Те, що служить як прикраса, оздоба. Сонце грає на золотих уборах, на дорогих кунтушах (Нечуй-Левицький, III, 1956, 308); | ||
| + | // Прикраса, перев. на голові. Червоний убір на голові, що скинувсь на дівчачі квітки на кибалці, надавав їй вид сільської дівчини в квітках (Нечуй-Левицький, I, 1956, 197); Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: .. на голові штучний убір з золотих обручів, шпильок, гребінців і сітки (Леся Українка, III, 1952, 177). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 356. | ||
Поточна версія на 12:38, 21 листопада 2015
Убір, убо́ру, м. Уборъ, нарядъ. Левиц. І. 202. Ном. № 11164. 2) — церко́вний. Церковное облаченіе. Рудч. Ск. І. 170.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках УБІ́Р (ВБІР), убору, чол.
1. Те, що одягають на себе; одяг взагалі або багатий, пишний одяг; убрання. Скинув він [Грегор] кожух, а на йому убір гарний та дорогий: синій суконний жупан з гудзиками, добрі чоботи, синя жилетка, а на жилетці аж чотири ряди здорових гудзиків так і сяють; шия зав'язана червоною хусткою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 272); Любила Параска уборами менжувати, коли б вона була багачка — на жодень [кожен] день мала б новий убір (Панас Мирний, IV, 1955, 33); Від давнього часу звертав на себе його увагу старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих місточках [містечках] (Іван Франко, III, 1950, 55); Які були в його гроші, що міг би на парубоцькі вбори витрачати абощо, — все віддавав за книги (Борис Грінченко, II, 1963, 328); * Образно. Весь ліс — в інеї, в крихкому, казково розкішному уборі (Олесь Гончар, II, 1959, 136); // Спеціальне спорядження. Бойовий убір вдягають [друзі], — мчати коні їхні рвуться (Микола Бажан, II, 1947, 144); // Збруя (перев. оздоблена чим-небудь). Ледво [ледве] Іван вийшов на вулицю, побачив пишну кариту [карету], запряжену четвернею огнистих коней в богатих [багатих] уборах (Іван Франко, III, 1950, 143); Каравани спускалися з гір, І дзвенів їх брязкучий убір (Павло Грабовський, І, 1959, 473); // перен., поет. Те, що покриває собою що-небудь, зовнішній покрив чогось (про рослинність, листя, сніг і т. ін.). Повіне тихий вітрець, потемніє й насупиться її [землі] зелений убір; затихне вітрець, убір заяснів, усміхається... (Панас Мирний, I, 1949, 150); В новім уборі скрізь кучерявіють Дерева ніжні (Микола Зеров, Вибр., 1966, 337).
Головний убір — предмет одягу, який надівають на голову (капелюх, кашкет, шапка і т. ін.). Перше що впадає в око, — це Романова шевелюра, на яку у здається, не налізе жодний головний убір (Олександр Підсуха, Жарти.., 1968, 25).
2. Те, що служить як прикраса, оздоба. Сонце грає на золотих уборах, на дорогих кунтушах (Нечуй-Левицький, III, 1956, 308); // Прикраса, перев. на голові. Червоний убір на голові, що скинувсь на дівчачі квітки на кибалці, надавав їй вид сільської дівчини в квітках (Нечуй-Левицький, I, 1956, 197); Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: .. на голові штучний убір з золотих обручів, шпильок, гребінців і сітки (Леся Українка, III, 1952, 177).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 356.
