Відмінності між версіями «Сивина»

Версія за 17:43, 19 листопада 2017

СИВИНА́, и́, ж.

1. Сиве волосся. Косми чорного волосся, подекуди з білими нитками сивини, просто спадали на плечі (Коцюб., І, 1955, 56); Перша сивина заблищала сріблом на скронях (Тулуб, В степу.., 1964, 410); Сивина приємно пасувала його бадьорій рухливості (Кач., II, 1958, 401); * У порівн. На його.. бороді повисла срібна осіння павутина і поблискувала на скупому сонці, як сивина (Донч., III, 1956, 14); // Сивий колір (волосся). Навіть брови та невеличкі вуса зараз були волохаті і мовби посріблені сивиною (Головко, II, 1957, 505); На сивину волосся лягало проміння сонця (Трубл., Шхуна.., 1940, 111); // перен. Про старість. Сивина навчила Кожну мить хорошу берегти (Рильський, III, 1961, 324); Навесні, як гай, помолодію. То дарма, що втома й сивина (Дмит., Осінь.., 1959, 38); — І не соромно, тітко, у вашому віці говорити отаке? Сивини своєї посовістилися б! (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 162).

◊ Дожи́ти до сивини́ — те саме, що Дожи́ти до си́вого во́лосу (див. во́лос). Свавольні діти… З них до сивини Один дожив (Рильський, II, 1960, 274).

2. перен. Сірувато-біле забарвлення чого-небудь, сірувато-білий наліт на чомусь. Високо-високо залетіло вгору в дні свої останні бабине літо, висвічує сивиною на сонці (Вас., II, 1959, 110); Кому ж повірить? Іскрам золотистим Чи сивині осик, осик глухих? (Рильський, І, 1960, 201); На ранок мороз сивиною вкривав землю, стріхи, дерева… (Головко, І, 1957, 156); Григор підсунувся до дівчини, обкутав її лице тютюновою сивиною (Гуц., Скупана.., 1965, 20); * Образно. Рожевий відблиск сонця ледве-ледве пробивався крізь каламутну сивину похмурого зимового ранку (Добр., Тече річка.., 1961, 12).

3. перен. Далекі часи; давнина. Андрій слухає страшне оповідання; із давньої сивини, через століття, до нього долітають дикі зойки (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 27).
2. перен. Сірувато-біле забарвлення чого-небудь, сірувато-білий наліт на чомусь. Високо-високо залетіло вгору в дні свої останні бабине літо, висвічує сивиною на сонці (Вас., II, 1959, 110); Кому ж повірить? Іскрам золотистим Чи сивині осик, осик глухих? (Рильський, І, 1960, 201); На ранок мороз сивиною вкривав землю, стріхи, дерева… (Головко, І, 1957, 156); Григор підсунувся до дівчини, обкутав її лице тютюновою сивиною (Гуц., Скупана.., 1965, 20); * Образно. Рожевий відблиск сонця ледве-ледве пробивався крізь каламутну сивину похмурого зимового ранку (Добр., Тече річка.., 1961, 12).

3. перен. Далекі часи; давнина. Андрій слухає страшне оповідання; із давньої сивини, через століття, до нього долітають дикі зойки (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 27).

З сивини́ вікі́в (столі́ть) — з дуже давніх часів, з давніх-давен. [Придорожній:] Правда, Іване, в ньому [портреті] неначе з сивини віків проглядає сила дика і войовнича (Корн., II, 1955, 106); — Скільки ж казок про нас перекажуть [майбутні покоління], скільки пісень проспівають про нас!.. І воскреснемо ми, — сказав Щорс.. — І повстанемо з сивини століть, і пройдемо перед ними могутнім строєм, повним урочистого ритму й краси (Довж., І, 1958, 188); Сивина́ вікі́в (столі́ть) — дуже давні часи; давнина. Як не можна з матері сміятися, так не можна і дівчину навіть словом образити… Сивина століть, оберігаючи майбутнє поколінь, турбувалася про найкращі і найтрудніші дівочі літа (Стельмах, І, 1962, 260); У сивину́ (сивині́) вікі́в (столі́ть) — дуже давно, за найдавніших часів. Дружба українського народу з чехами і словаками пройшла через всі можливі випробування. Зароджувалась вона ще у сивині віків (Рад. Укр., 26.V 1968, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 154.[1]

сивина́ = сиви́зна́ — сиве волосся як ознака (а отже й символ) старості; з підстаркуватого чоловіка, що закохується в молоду дівчину, кепкують: «Сивина в бороду, а біс (чорт) у ребро»; як життєве спостереження інша приповідка: «Коли чоловік сивіє, то шаліє; фразеологізм: з сиви́зни́ (сивини́) вікі́в (столі́ть) — з дуже давніх часів, з давніх-давен. Виринають з сивизни століть і проходять гордою ходою перед нашими воїнами славні прадіди — Байда Вишневецький, Дорошенко, Нечай, Богун, і Богдан, і славний Морозенко, і козаки Швачка та Голота — і кличуть до бою за Батьківщину (О. Довженко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 536-537.[2] {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}

Ілюстрації