Відмінності між версіями «Сердюк»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Сердюк, -ка, '''''м. ''Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. ''Списи блищать, шапки рябіють; бют...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Сердюк, -ка, '''''м. ''Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. ''Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть. ''Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.  
 
'''Сердюк, -ка, '''''м. ''Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. ''Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть. ''Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.  
 
[[Категорія:Се]]
 
[[Категорія:Се]]
 +
==Сучасні словники==
 +
===[http://sum.in.ua Словник української мови  Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]===
 +
СЕРДЮ́К, а, чол., іст. На Лівобережній Україні кінця XVII — початку XVIII ст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана. Два сердюки при порозі до гетьманських покоїв одкинули списи. Високі різьблені двері одчинилися (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 313).
 +
===[http://zno.academia.in.ua/mod/glossary/view.php Словник математичних термінів і понять]===
 +
 +
 +
===[http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/49934-prjamec.html  Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка]===
 +
Сердюк, -ка, м. Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть.Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.
 +
 +
===[http://ukrlit.org/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]===
 +
сердю́к — на Лівобережній Україні кінця XVII— початку XVIIIст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана; військо сердюків з’явилося вперше при гетьмані П. Дорошенкові, потім перейшло до І. Самойловича; за І. Мазепи було 3 полки сердюків.
 +
 +
==Іноземні словники==
 +
===[http://ukrainian_explanatory.academic.ru  Словари и энциклопедии на Академике]===
 +
3Сердюк — Сердюк  фамилия украинского происхождения. Сердюками называли на Украине пехотинцев наемников, которые служили в гвардии гетмана. Носители Сердюк, Александр Александрович (1940 2010)  украинский киноактёр, народный артист Украины.
 +
==Ілюстрації==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"
 +
|- valign="top"
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: 1.PNG|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: 21.png|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: 3.png|x140px]]
 +
|}
 +
 +
==Медіа==
 +
{{#ev:youtube| v=kpPbmb3S5hk }}
 +
==Цікаві факти==
 +
===[http://uk.wikipedia.org/wiki Матеріал з Вікіпедії]===
 +
Назва[ред. | ред. код]
 +
Перші згадки про сердюків відносяться до 1665 року[1]. Сердюки були професійними військовими заробітчанами («охотниками») з південної Київщини та Східного Поділля. Не маючи постійного місця проживання, вони мандрували Правобережжям, наймаючись до козацького або польського війська[2]. Поступово вони перетворилися на українську військову формацію. На 1671 рік при Дорошенкові нараховувалося 5 сердюцьких полків, в той час як на боці Речі Посполитої воювало всього 500 сердюків[2].
 +
Походження терміна «сердюк» неясне. В романтичній «Історії Русів» його етимологію виводили від суворої і сердитої вдачі сердюків[3]. На думку Миколи Костомарова, цей термін походив від назви типу яничарських штурмових підрозділів в османській армії — «серденгечті» (тур. Serdengeçti — безжальні)[4]. На думку історика Миколи Крикуна цих вояків початково називали «серденятами» від імені «Сердневого полку», що служив гетьманові Правобережної України Петру Дорошенку[5]. За версією Олексія Сокирко, семантика слова «сердюк» могла походити від султанських найманців-ополченців «гьонюлю» (тур. gönülü, «волонтерів, що воюють з серцем, охотою»)[6]. На українське Лівобережжя слово «сердюк» потрапило маючи негативний зміст і позначало немісцеву людину з правого берега Дніпра, дорошенківця, що заробляє військовим найманством[6].
 +
Національний склад[ред. | ред. код]
 +
Основний масив сердюків, що служили на Лівобережній Україні, походив з українського етнічного середовища[7]. Цьому сприяв політичний статус Гетьманщини, відокремленої від західноєвропейських ринків найманства.
 +
У 1660—1679 роках більшу частину сердюцьких формувань становили православні українці й білоруси Правобережжя, які в московських документах називалися спільно «литва»[8]. Також служили волохи і меншою мірою поляки[7]. Волоська традиція військового найманства в козацькому війську тягнулася від часів Хмельниччини. Волохи служили переважно в «компанійській» кінноті. Між 1705—1711 роками сердюцькі частини поповнювалися вихідцями з Білорусі, Польщі та Придунав'я[7]. Іноземці швидко асимілювалися, про що свідчать українські імена і прізвища їхніх нащадків[9].
 +
В історіографії та народній пам'яті існувало ототожнення сердюків-найманців з чужинцями. Це явище мало соціально-психологічні, а не етнічні причини. Для козаків Лівобережжя сердюки були негідниками, що зводили військову справу до статусу ремесла, яке продається за гроші. Для простого населення сердюки були чужими захисниками інтересів панівних верств[7]. Таке негативне сприйняття найманців-піхотинців відбилося в «Історії русів» та працях російської історіографії.
 +
 +
 +
===[ http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B4%D1%8E%D0%BA]===
 +
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]
 +
[[Категорія:Слова 2016 року]]

Версія за 20:55, 15 жовтня 2018

Сердюк, -ка, м. Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть. Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СЕРДЮ́К, а, чол., іст. На Лівобережній Україні кінця XVII — початку XVIII ст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана. Два сердюки при порозі до гетьманських покоїв одкинули списи. Високі різьблені двері одчинилися (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 313).

Словник математичних термінів і понять

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Сердюк, -ка, м. Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть.Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

сердю́к — на Лівобережній Україні кінця XVII— початку XVIIIст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана; військо сердюків з’явилося вперше при гетьмані П. Дорошенкові, потім перейшло до І. Самойловича; за І. Мазепи було 3 полки сердюків.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

3Сердюк — Сердюк фамилия украинского происхождения. Сердюками называли на Украине пехотинцев наемников, которые служили в гвардии гетмана. Носители Сердюк, Александр Александрович (1940 2010) украинский киноактёр, народный артист Украины.

Ілюстрації

1.PNG 21.png 3.png

Медіа

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Назва[ред. | ред. код] Перші згадки про сердюків відносяться до 1665 року[1]. Сердюки були професійними військовими заробітчанами («охотниками») з південної Київщини та Східного Поділля. Не маючи постійного місця проживання, вони мандрували Правобережжям, наймаючись до козацького або польського війська[2]. Поступово вони перетворилися на українську військову формацію. На 1671 рік при Дорошенкові нараховувалося 5 сердюцьких полків, в той час як на боці Речі Посполитої воювало всього 500 сердюків[2]. Походження терміна «сердюк» неясне. В романтичній «Історії Русів» його етимологію виводили від суворої і сердитої вдачі сердюків[3]. На думку Миколи Костомарова, цей термін походив від назви типу яничарських штурмових підрозділів в османській армії — «серденгечті» (тур. Serdengeçti — безжальні)[4]. На думку історика Миколи Крикуна цих вояків початково називали «серденятами» від імені «Сердневого полку», що служив гетьманові Правобережної України Петру Дорошенку[5]. За версією Олексія Сокирко, семантика слова «сердюк» могла походити від султанських найманців-ополченців «гьонюлю» (тур. gönülü, «волонтерів, що воюють з серцем, охотою»)[6]. На українське Лівобережжя слово «сердюк» потрапило маючи негативний зміст і позначало немісцеву людину з правого берега Дніпра, дорошенківця, що заробляє військовим найманством[6]. Національний склад[ред. | ред. код] Основний масив сердюків, що служили на Лівобережній Україні, походив з українського етнічного середовища[7]. Цьому сприяв політичний статус Гетьманщини, відокремленої від західноєвропейських ринків найманства. У 1660—1679 роках більшу частину сердюцьких формувань становили православні українці й білоруси Правобережжя, які в московських документах називалися спільно «литва»[8]. Також служили волохи і меншою мірою поляки[7]. Волоська традиція військового найманства в козацькому війську тягнулася від часів Хмельниччини. Волохи служили переважно в «компанійській» кінноті. Між 1705—1711 роками сердюцькі частини поповнювалися вихідцями з Білорусі, Польщі та Придунав'я[7]. Іноземці швидко асимілювалися, про що свідчать українські імена і прізвища їхніх нащадків[9]. В історіографії та народній пам'яті існувало ототожнення сердюків-найманців з чужинцями. Це явище мало соціально-психологічні, а не етнічні причини. Для козаків Лівобережжя сердюки були негідниками, що зводили військову справу до статусу ремесла, яке продається за гроші. Для простого населення сердюки були чужими захисниками інтересів панівних верств[7]. Таке негативне сприйняття найманців-піхотинців відбилося в «Історії русів» та працях російської історіографії.


[ http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B4%D1%8E%D0%BA]

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Сердюк&oldid=213847