Відмінності між версіями «Свійський»
(Створена сторінка: '''Свійський, -а, -е. '''Домашній. ''Кожний свійський птах сусідивсь до людей в солом’яній хат...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Свійський, -а, -е. '''Домашній. ''Кожний свійський птах сусідивсь до людей в солом’яній хатині. ''К. Дз. 137. ''Коли нема диких ''(качок), ''то з досади і свійських лущить. ''Стор. 1. 233. | '''Свійський, -а, -е. '''Домашній. ''Кожний свійський птах сусідивсь до людей в солом’яній хатині. ''К. Дз. 137. ''Коли нема диких ''(качок), ''то з досади і свійських лущить. ''Стор. 1. 233. | ||
| + | 1) 1. Який живе при людях, не дикий (про птахів, тварин). Пан Цибульський любив пополювать, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить (Стор., І, 1957, 154); Ніде не видно було жодної птиці. З живих істот, крім людей, лише риба плигала на дощ, а залізничникова коза на припоні біля берега репрезентувала свійських тварин (Трубл., І, 1955, 110); // Який звик до людини; приручений, ручний. На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі (Н.-Лев., IV, 1956, 289); Взяти з лігва мале вовченя, приручити, і ось уже з нього виріс дорослий, але цілком свійський вовк (Донч., III, 1956, 39); // перен., розм. Покірний, слухняний (про людину та її вдачу). Вони з диких паничів поставали зовсім свійськими (Н.-Лев., II, 1956, 73); Він довів Марію до відчаю. Хотів зламати її веселу натуру, зробити свійською (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 4). | ||
| + | |||
| + | 2. розм. Звичний. Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма, більш знайома, більш свійська, не так мучила її (Коцюб., І, 1955, 358); Настуся заметушилась, бо очевидячки вже позабувала модну заграничну символістичну мову і все збивалась з ролі на мову свійську (Н.-Лев., IV, 1956, 243). | ||
[[Категорія:Св]] | [[Категорія:Св]] | ||
Версія за 00:08, 23 листопада 2017
Свійський, -а, -е. Домашній. Кожний свійський птах сусідивсь до людей в солом’яній хатині. К. Дз. 137. Коли нема диких (качок), то з досади і свійських лущить. Стор. 1. 233. 1) 1. Який живе при людях, не дикий (про птахів, тварин). Пан Цибульський любив пополювать, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить (Стор., І, 1957, 154); Ніде не видно було жодної птиці. З живих істот, крім людей, лише риба плигала на дощ, а залізничникова коза на припоні біля берега репрезентувала свійських тварин (Трубл., І, 1955, 110); // Який звик до людини; приручений, ручний. На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі (Н.-Лев., IV, 1956, 289); Взяти з лігва мале вовченя, приручити, і ось уже з нього виріс дорослий, але цілком свійський вовк (Донч., III, 1956, 39); // перен., розм. Покірний, слухняний (про людину та її вдачу). Вони з диких паничів поставали зовсім свійськими (Н.-Лев., II, 1956, 73); Він довів Марію до відчаю. Хотів зламати її веселу натуру, зробити свійською (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 4).
2. розм. Звичний. Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма, більш знайома, більш свійська, не так мучила її (Коцюб., І, 1955, 358); Настуся заметушилась, бо очевидячки вже позабувала модну заграничну символістичну мову і все збивалась з ролі на мову свійську (Н.-Лев., IV, 1956, 243).
