Відмінності між версіями «Келеф»
| Рядок 32: | Рядок 32: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Історико-філософськийй факультет]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Історико-філософськийй факультет]] | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
| − | |||
| − | |||
Версія за 23:57, 14 квітня 2024
Келеф, -фа, м. = Келеп 2. Шух. I. 128, 274.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках: гостра вузьконоса сокира з маленьким тупим обухом (молоточком), обладнана довгим держаком.
Тлумачення
[1] Бартки виникли водночас із заселенням карпатських схилів: високофункціональне поєднання ціпка, сокири і молотка було породжене потребами специфіки проживання в гірських районах. Її витоки визначають походження не тільки від деяких видів ручної зброї, а й через функціональні потреби мешканців гір: по-перше, ходити гірськими схилами без ціпка досить-таки не зручно; по-друге, була потрібна невелика сокирка, що могла бути корисною як у гірських лісових нетрях, так і при зустрічі з хижаками, а то й розбійниками. Так був винайдений інструмент, що поєднував ціпок з сокирою.
З прадавніх часів життя горянина супроводжувала холодна зброя. Без неї просто неможливо було вижити у лісі. У кельтів сокира виконувала роль бойових срібних молотків, що мали з однієї сторони тупий обушок, а з іншого боку — гострий видовжений носок. Окрім цього, у кельтів вона була ще й ритуальною — її застосовували при обрядах, священних ініціаціях, посвяченнях. Можливо, саме в цьому і захована причина переносу функцій ціпка, жердини на цю зброю з довгим руків'ям — бартки цілком перейняли усі функції келепа та ціпка, у тому числі і ритуальні. Напевно гуцульські бартки мали еволюцію саме від легкого бойового топірця — келепа, чекана, клевця як різновидів бойових сталевих молотків, що мали з однієї сторони тупий обушок, а з іншого боку обуха — гострий видовжений носок. Деякі вчені вважають, що саме використання бойових сокир-кельтів і дало назву галльським племенам (коло, колоти, колти, кельти).
За цією версією після міграції кельтів з Карпат, їхні сокири не тільки залишилися у вжитку автохтонного населення, але й знайшли розвиток у гуцулів. Так з'явилась бартка. Використовувалася як холодна зброя опришками, як інструмент самозахисту під час прогулянок містом, бійок в корчмах, полюваннях; а також як ціпок і мачете під час мандрів по гірських хащах і схилах.
Всі русини, від Карпат до степу, завжди мали сокири. Про це можна дізнатися з судових книг часів Великого Князівства Литовського, коли пограбовані, де б вони не були під час пограбування (на полі, на дорозі, вдома) жаляться на те, що в них відібрали сокири. Сокира та ніж головний універсальний інструмент простого люду тих часів. Особливо на лісовій гірській Гуцульщині. Сокиру можна було використовувати і як ключку-тростину. В 16-17 ст. гуцули могли взяти приклад з панівного класу з їх келепами та чеканами, з якими ті ходили, як з тростиною.
Танці із бартками перетворилися на культовий обряд під назвою «Аркан».
Різновиди
Опришкам були відомі кілька видів бойових топірців — барток, а також чекани та келепи. Келеп це дуже давня зброя, відома ще в глибоку старовину. Бартку опришки часто досить вправно також вживали не тільки як ударну зброю, але і як метальну. Гуцульські топірці часто використовувались під час бійок у корчмах, де збиралася молодь, тому хлопцям дозволяли лише дерев'яні бартки, аби уникнути каліцтв. Але в більшій мірі бартка слугувала ознакою одруженого чоловіка («ґазди»)[4].
Держаки бартки були довгими, з ясена, їх прикрашали цікавою різьбою, сталеві леза відливали з візерунками. Топірці виготовляли різних розмірів і з різного матеріалу. Для дітей і юнаків аби не покалічити одне одного — робилися маленькі дерев'яні, для мисливців і господарів — довгі, що нагадували тростини-ціпки, вони чудово допомагали пересуватися гірськими схилами та переходити швидкоплинні річки. Бартка — була універсальною зброєю, що поєднувала в собі високу пробивну здатність (пробивала обладунок, товсту шкіру, черепні кості) з гарною досяжністю і невеликою вагою.
